Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.
“До мене у вечері прибули працівника Вишнівецького РВ МДБ і мені висунули обвинувачення в здійснені злочинних дій передбачених ст. ст. 54-І “а” 54-ІІ УК УРСР про те, що я при польській владі був членом Української націоналістичної організації. А проживаючи на окупованій німецькій території у 1941-1943 роках працював директором Вишнівецької школи, з 1943 року по 1944 рік працював секретарем німецької управи у містечку Вишнівець. Ще обвинувачували, що будучи директором школи, я постійно проводячи виховну роботу серед учнів поширював наклепи на радянську владу, постійно вихвалював Український націоналізм. Обвинуватили в тому що я зобов’язав вивісити в класах ікони, вів уроки Закону Божого, повісив Тризуб, як Герб України і жовто-блакитний прапор.
Потім працівники МДБ почали детальний обшук по всіх кімнатах. Напевне хотіли знайти зброю, бо перевертали все. Детально перелистували всі книжки і вилучили книги про історію України, як буржуазно-націоналістичну, а саме: Історію Української літератури, історію України Грушевського, історію Української культури, мої конспекти з гімназії та університету. Також обвинуватили мене у зберіганні забороненої радянською владою буржуазної літератури. Це все відбувалось 11 березня 1950 року в селі Мухавець, тоді Вишнівецького району. Мене заарештували, склали протокол і повезли у місто Кременець.
Я народження у 1910 році в селі Мухавець. Вишнівецького району. У 1941 році під час німецької окупації залишився у містечку Вишнівць Тернопільської області. У вересні того року мене прийняли на роботу директором Вишнівецької школи і я виконував всі вказівки, які поступали з Кременця. Згідно нових програм було багато змін і появились нові предмети. Також були уроки по вивченню Божого закону. Через декілька днів, коли розпочалося навчання в школі, мене викликав до себе староста Вишнівецької Управи Боріченко і сказав, щоб у навчальних класах був Український герб, а саме Тризуб, німецький герб і портрет Гітлера. Мені відразу видали все на кожен клас і я повернувшись до школи та роздав все учителям, які розвісили. В школі я також викладав українську мову і літературу і історію. Під час німецької окупації я проводив уроки згідно програм, які мені подавали з Кременця і користувався підручником професора Кренекевича. Я на уроках розказував про боротьбу українського народу з поневолювачами, про тяжкі часи на наших землях, про славних козацьких гетьманів, про період визвольного руху, про Сімона Петлюру. Але я ніколи не нав’язував учням націоналістичних поглядів. Щоб отримати вищу освіту в 1929 році батько мене послав вчитися у місто Кременець в гімназію, яку закінчив успішно у 1931 році. Навчаючись в 30-тих роках я перебував у різних товариствах.
“Просвіта” у Вишнівці активно діяла у 1929 -1931 роках. Але у 1932 році польська влада закрила, членів “Просвіти” почала переслідувати. Я в цей час навчався у Кременецькій гімназії. У 1932 році у нас була проведена реорганізація “Просвіти” у “Добровільне товариство”. Члени того товариства проводили зустрічі в хаті моєї бабці. Я в цьому товаристві не брав участі, так як у 1931 році поїхав вчитися у Варшаву і повернувся аж у 1938 році. Коли я приїжджав на канікули то постійно навідувався до товариства. Там була велика бібліотека. А книжками користувалося багато людей Вишнівця і села Муховець. А хто не член товариства змушений був платити за користування книжкою. За гроші, які надходили від прочитаних книг, закуповувалися товари, які роздавали бідним. Товариство мало свій драмгурток, проводили вечори. Основна задача товариства, ще допомога бідним. Ніякої націоналістичної пропаганд товариство не проводило. Був дуже строгий контроль з сторони польської влади.
До 1935 року мій батько, Стефанський Григорій Васильович мав 17 гектарів землі, двоє коней, сільськогосподарський інвентар та два житлових будинки. Один з них отримав як спадщину після смерті мами. У 1935 році моя сестра Лена, по чоловікові Домбровська, вийшла заміж і батько віддав її 5 гектарів землі. У 1949 році при радянській владі, батько всю землі і сільськогосподарський інвентар віддав у колгосп а сам почав працювати в колгоспній кузні.
В серпні 1941 року у Вишнівці українськими націоналістами був проведений мітинг присвячений тим подіям, що благополучно пройшов фронт і населення сильно не постраждало, радянська влада нарешті покинула територію Західної України. На цей мітинг зійшлося майже все населення району і всі священники з навколишніх сіл. На мітингу було багато жовто-блакитних прапорів і всі були національному одязі.
На початку травня 1944 рокуколи у нас вже встановилася радянська влада, мене призвали до радянської армії. До листопада 1944 року я служив писарем у Тернопільському облвоєнкоматі. А в грудні 1944 року я був Тернопільським обласним відділом освіти відкликаний з лав радянської армії і направлений на роботу інспектором шкіл Вишнівецького району. З 1945 по 1947 рік у будинку мого батька розміщався Вишнівецький РВНО.
11 березня 1950 року мене заарештували та вилучили конспекти по історії України М. Грушевського на польській мові. Коли я закінчував університет, то писав дипломну роботу на тему “Відношення князя Констянтина Острозького до Брестської Унії 1596 року”. Над цією темою я працював цілий рік і використовував багато літератури в тому числі і історію України Грушевського. При обшуку у мене в дома були вилучені такі книги: “Історія Української літератури” професора Возняка видана у 1920 році. Цю цінну книгу в трьох томах я купив у 1929 році, коли навчався у Кременецькій гімназії. По цій книзі я навчався і потім зберігав у своїй домашній бібліотеці. “Історія України” Петренка. Цю книгу я не пам’ятаю коли купив і я її не читав. Також вилучили “Історія Української культури” в 13-ти брошурах. Це був додаток до газети “Новий час”. Ця газета видавалась у Львові за час польського поневолення Західної України. Цю газету виписував мій батько і я брошури зберігав у себе в бібліотеці. Обкладинки каталога видавництва “Просвіта”, який надсилав по почті безплатно людям каталоги, щоб вони замовляли для себе. Я часто користувався і замовляв книги, які надходили мені і зберігалися в домашній бібліотеці. За ці книги я потім оплачував на почті. Зберігаючи ці книги, які у мене вилучили, я не переслідував ніякої мети, просто любив книги і їх цінив, як кожна грамотна людина. Я їх збирав у свою домашню бібліотеку ще за Польщі і всі ці книги видані українською мовою. У цьому за зберігання наукових книг про Україну я не вбачав і не вбачаю ніякого злочину, а книжки зберігав як навчальну літературу, як цінну наукову працю, а не як політичну. А хто вбачає у цих книгах політичні мотиви, то значить ця людина ніколи не читала наукових праць.”
На допитах Стефанського Л.Г. слідчі намагались обвинуватити у затримані першого секретаря Вишнівецького райкому комсомолу ЛКМСУ Павленка,
“Особисто я Павленка не затримував. Це було осінню 1941 року. Я по освітянських справах мав поїхати в місто Кременець. У цей день також на своїй повозці їхав в Кременець по своїх справах староста Вишнівецької районної управи Боріченко і він дозволив мені сісти до нього. Не доїжджаючи 5-ти кілометрів він побачив жінку і чоловіка, які йшли дорогою до міста. Він впізнав Павленка і зупинив коні. Павленка посадив коло кучера, а жінку між собою і мною. Коли ми доїхали до Кременця і зупинились коло поліції, то я пішов по своїх справах, а Боріченко повів затриманих чоловіка та жінку в Кременецьку управу. Про їхню долю я нічого не знаю.”
Слідчі допитували також і свідків по справі Стефанського Л.Г.
“Я, Кукурик Михайло Іванович, 1887 року народження в селі Титовці Люблінського воєводства (Польща). З 1933 року проживав у селі Муховець Вишнівецького району Тернопільської області, українець, духовна освіта. Стефанського Леоніда Григоровича я знав як порядного односельця. Під час німецької окупації він працював директором Вишнівецької школи. Я у цій школі викладав закон Божий шість місяців. Потім німецька влада заборонила проводити священикам заняття. У кожному класі були ікони це я добре згадую, а що ще було не можу згадати. Чи була якась державна символіка, не пам’ятаю.”
З етичних міркувань, так як на території Тернопільської області проживають громадяни, які свідчили слідчим на Стефанського Леоніда Григоровича, не називаю їхніх прізвищ та ініціалів.
Свідок В – “За німецької влади я був учнем, а Стефанський викладав у нас історію України написана Дорошенком в стилі українського націоналізму. Стефанський розказував нам про Петлюру, що він був великим націоналістом, воював за Самостійну Україну і що його вбив єврей, але він не сказав що єврей а жид. В школі в цей час все викладалось в націоналістичному дусі. На запитання прокурора я відповідаю, що бачив у школі “тризуб”, але не можу зараз згадати чи у кабінеті директора, чи у вчительській чи у класі. Тоді ми навчалась по підручниках радянських, але там за вказівкою директора школи Стефанського викреслювали розділи, де висвітлювалася боротьба радянського класу і селянства.
Аналогічні свідчення ще двох свідків учнів, які повторили це саме.
А 10 жовтня 1950 року відбувся суд і Стефанський Л.Г. по ст. 54-10 ч.2 УК. УРСР був засуджений на 25 років позбавлення волі. 25 лютого 1956 року судова колегія по кримінальним справам Верховного суду СРСР змінила рішення і знизила міру покарання до 6-ти років позбавлення волі. В дійсності Стефанський Леонід Григорович відсидів 6 років і 9 днів і 16 вересня 1991 року був реабілітований за відсутністю в його діях складу злочину. А засудили його на 25 років безпідставно.
МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ
Джерело.
