Днями у Тернополі ледь не сталася кримінальна історія довкола новонародженого хлопчика. У 21-річної Оксани П. невідомі намагалися чи то купити, чи то виманити її немовля, – пише НОВА Тернопільська газета.
Жінка народила хлопчика 18 листопада в одному із пологових будинків Тернополя, згодом дитину перевели до відділення патології новонароджених обласної лікарні. Щодня до породіллі навідувалася якась жінка і наполегливо про щось вмовляла, згодом із нею прийшов адвокат для оформлення якихось документів. Це насторожило медперсонал, бо знали, що Оксана — колишня вихованка інтернату і нікого з її рідних у Тернополі нема. А згодом до завідуючої відділенням Зоряни Король звернулася за допомогою сама породілля.
Вона зізналася, що незнайомка переслідує її з проханням написати відмову від дитини і передати їй малюка.
— Про незрозумілі перипетії ми повідомили юрисконсульта нашої лікарні, викликали поліцію, — каже Зоряна Король. — Після того підозрілі відвідувачі більше не приходять у відділення, а Оксана нарешті заспокоїлася.
Хоча правоохоронці, які прибули до лікарні, не зафіксували факту продажу чи передачі дитини, але опитали породіллю і встановили особу жінки, яка приходила з нав’язливою пропозицією щодо немовляти, а також її юриста.
Щоб дізнатися подробиці цієї історії, «НОВА…» зустрілася з Оксаною П. у лікарні. Жінка саме заносила пляшечку з молочною сумішшю породіллі із сусідньої палати. Оксанин малюк — назвала його Дмитриком — спокійно посопував у своєму ліжечку. Жінка спершу насторожено сприйняла журналіста, адже налякана незнайомими відвідувачами, але згодом розговорилася.
— У мене почалися перейми у кафе-фастфуді «Цибулька», що на зупинці біля залізничного вокзалу. У той момент я була сама, тому попросила відвідувачів про допомогу. Незнайома жінка викликала швидку і мене доправили до пологового, — розповіла Оксана. — Після пологів незнайомка прийшла провідати нас із малюком, принесла підгузники. Але я відразу помітила, що вона якась підступна. І не помилилася. Згодом почала вмовляти мене відмовитися від дитини. Казала, що хоче усиновити хлопчика. «Народи собі! — відповідала я. — Нікому не віддам Дмитрика!» Проте вона знову й знову приходила… А потім із нею завітав юрист, казав, що якщо погоджусь, то оформить документи і все буде законно. Не знаю, що вони задумали насправді… Чому пристали до мене, невже мало дітей у дитячих будинках?..
На запитання, чи незнайомка пропонувала гроші за дитину, Оксана відповідає: «Ні. Я би не погодилася на продаж!» А потім швидко переводить розмову, можливо, боїться розповідати, про що насправді були перемовини.
— Випишуть — поїдемо з Дмитриком до бабусі на Івано-Франківщину, більше нам нема куди, — каже Оксана. — Мама відмовилася від мене, ще коли я була малою, з нею не спілкуюся, у тата давно інша сім’я. Я виховувалася в інтернаті, навчалася на агронома у Борщівському агротехнічному коледжі, останніми роками жила у Києві. У столиці працювала касиром-контролером у супермаркеті «АТБ», наймала з друзями кімнатку в хостелі. До Тернополя саме приїхала напередодні провідати знайомих, а тут таке…
Про батька дитини Оксана не розповідає. Зізналася лише, що між ними неузаконені стосунки, про народження маляти жінка його не повідомила.
— Сама виховаю Дмитрика! Колись, на старості, буде мені поміч, — міркує породілля. — Хлопчик бойовий — схожий на мене.
— Оксана — гарна мати: дитинка у неї нагодована, доглянута, у палаті порядок, — хвалить завідуюча відділенням. — Навіть встигає книги читати!
На підвіконні у палаті лежать кілька книг — деякі породіллі позичила працівниця лікарні, інші жінка придбала поруч у крамничці.
— Люблю читати детективи, — каже Оксана і бере до рук книгу із закладкою — «Блиск Бога» Ромена Сарду.
Помічаємо на руці породіллі татуювання-напис «Thank you God for life».
— Дякую Тобі, Боже, за життя! — це гасло мого життя, — пояснює на прощання Оксана.
