Галина була впевнена, що її родини алкоголізм не торкнеться ніколи. Успішний бізнес, чоловік, донька, здавалось, би все, що ще потрібно жінці для щастя. Але алкоголь втрутився в сім’ю. Вона щиро розповідає свою історію, бо не п’є уже 6 років.
-Я завжди хотіла бути активною, бути лідером,- розповідає Галина (з етичних міркувань ім’я змінене – прим. ред.). Зараз я насолоджуюсь життям, два рази на рік їжджу на море, чудово спілкуюсь з донькою і ділюсь своїм досвідом з жінками, які страждають від алкоголізму.
Алкоголь втрутився несподівано
– Познайомилась з алкоголем ще з самого дитинства.
Мій батько вживав алкоголь і я бачила, як він просто «запиває” усі свої проблеми, – розповідає Галина. – Ще тоді я думала, що в мою сім’ю алкоголь не втрутиться. Але коли з’являлись проблеми в університеті, ми знімали стрес алкоголем. Я завжди думала, що все добре, все під контролем, мовляв, я вмію пити, але правду кажуть, що жіночий алкоголізм швидко прогресує і мене це не минуло.
Жінка розповідає, що у неї було дві хвороби – алкоголізм і «трудоголізм». Вона працювала практично цілодобово, ввечері приходила додому виконувала хатні справи, а наступного вечора знімала стрес і втому алкоголем. Галина мала свій бізнес, у неї не було проблем з фінансами, тому могла дозволити собі все.
– Алкоголь увійшов в мою сім’ю несподівано. Чоловікові це не подобалось, він говорив мені: «Галя, роби вже щось з цим, в тебе щоразу дози все більші і більші». Були моменти, коли я просто не хотіла йти додому, бо мені було соромно дивитися в очі своєму чоловікові і своїй доньці, – продовжує співрозмовниця. – Мене ніхто не розумів. Коли я казала, що у мене проблеми, то у відповідь чула: «Та які в тебе проблеми, як ти можеш бути алкоголіком, якщо в тебе є сім’я, робота? В алкоголіків нічого немає».
По два-три дні Галина пропадала, вона вимикала телефон, аби її ніхто не знайшов, тому що мала великий страх повернутись додому. Коли чоловік її покинув, то впала ще в більший розпач. Доньку допомагали виховувати родичі, вона ходила в приватну школу і цілий день була під наглядом.
Моя дочка мене соромилась
– Коли я напідпитку забирала доньку ввечері зі школи, то вважала, що ніхто не бачить, що я прийшла в такому стані. Але з часом мені дочка розповіла, що вона щоразу молилась, аби я прийшла по неї тверезою, щоб їй не було соромно, – пригадує Галина.
Донька для Галини була світлим променем серед її сірих буднів. Тільки вона рятувала її від депресії. Коли жінка на деякий час припиняла пити, то постійно проводила час з донькою.
– Особисто для мене алкоголізм був бомбою сповільненої дії. Я знала, що рано чи пізно прийде кінець. Я лазила по стінах, мучилась в постійних болях після запою. І от в один з прекрасних днів, коли я йшла після триденного запою, то побачила біля сміттєвих баків двох безхатченків. Стояла жінка з синцем під оком, без зубів і посміхалася до свого друга. Тоді я зрозуміла, що це моє майбутнє і запитала себе: «Галя, ти цього хочеш?». Я знала одне, що падаю в яму, з якої виходу нема.
Кожен ранок був, як пекло
Підтвердженням того, що жіночий алкоголізм невиліковний, для Галини було те, що її тітка померла від алкоголю, а двоюрідна сестра помирала в лікарні від туберкульозу, гасячи біль спиртним. Будь- яка проблема вирішувалась алкоголем.
– Я була вже на такій стадії, що і пити не могла, і не пити теж не могла, а виходу не бачила, – говорить Галина. – Кидала пити на три місяці, поринала в роботу, займалася собою, дотримувалась різних дієт, але одного дня я навіть не помітила, як була вже «в драбадан». Я не знала, як так сталося, навіщо я взяла до рук ту чарку. Це все робилось на автоматі.
Найбільше жінка боялась наступного дня. Зранку починався тремор рук, шлунок не працював, в голові була суцільна каша.
– Коли зранку я знімала з обличчя ковдру, мене опановував страх від того, що я вдома і зараз доведеться побачити рідних, а також почнуть знову болі після запою. Я ладна була бігти куди-небудь, аби випити чарку, щоб уникнути того внутрішнього пекельного болю, який мене охоплював. Я була ладна на все, аби позбутися цього і не побачити розпачу в очах у доньки.
Донька мене врятувала
Одного ранку до Галини підійшла донька і сказала, що так більше тривати не може. Потрібно шукати вихід і лікуватись.
– Іринка ( ім’я змінене з етичних міркувань – прим. ред.) мені сказала: «Мам, або ти щось змінюєш, або….». Цього іншого «або» я дуже боялась, тому що розуміла, що втрачаю найдорожче. Переді мною постав вибір: або алкоголь, або моя дочка. В той момент я чула дві своїх голови. Одна мені казала: «Та що та шмаркачка може тобі сказати?», а інша казала: «Галя, це ж твоя дочка. Це найдорожче, що в тебе є». Звісно, я знову почала говорити, що покинути пити, але цього разу донька мені не повірила.
Іра рішуче була налаштована рятувати матір. Вона дізналась, що у них в місті є групи Анонімних Алкоголів, роздрукувала їх перелік і дала жінці.
– Вона мені сказала: «Мамо, або ти туди ходиш, або я не знаю що…». Це наступне «що» вона мені не говорила, але я завжди була ладна зробити те, що говорить мені дочка. До мене можна було достукатись тільки тоді, коли я перебувала у відчутті провини, – продовжує співрозмовниця.
Шість з половиною років тому Галина вперше відвідала групу Анонімних Алкоголіків. Спочатку дуже не хотіла йти, була люта зима, але щирі слова доньки спонукали жінку все-таки дотриматись обіцянки.
– Коли я прийшла в цю групу, то почула, що є люди, які говорять на моїй мові, – пригадує жінка. – Я почула людей, які мають такі ж проблеми в сім’ї, на роботі, в побуті, як і я, але вони це проживають без алкоголю. Мені це сподобалось, я зрозуміла, що алкоголізм – це смертельна хвороба, але є можливість прожити тверезо. На всі питання, які були в мене, я отримала відповіді. Моє діло було лише запитати і попросити про допомогу.
З того дня жінка не вживає алкоголю. Зараз в неї чудові стосунки з донькою, яка навчається за кордоном, відкрите, щире спілкування з рідними. Вона навчилася говорити «ні» людям, коли не бажає щось виконувати, стала чесною і поважає думку інших.
– Коли в мене з’явилось бажання бути тверезою, я зрозуміла істину, що є просто тверезість, а є щаслива тверезість, і що я можу отримати щастя, радість і свободу, якщо зроблю «12 кроків», – ділиться досвідом жінка. – Це є на 100 % духовна програма. Там абсолютно немає релігії, а є просто любов і чесність, в першу чергу перед собою. В мене є дуже великий досвід, який я не можу тримати в собі. Мені потрібно розказувати іншим жінкам, що є вихід з будь-якої ситуації, просто потрібно його шукати. Я зараз відвідую багато семінарів, знайома з масою людей, як в Україні, так і закордоном, навчаю інших жінок жити за програмою «12 кроків», яку сама пройшла.
Джерело.