Сповідь: «Алкоголізм був для мене бомбою сповільненої дії»

Галина була впевнена, що її родини алкоголізм не торкнеться ніколи. Успішний бізнес, чоловік, донька, здавалось, би все, що ще потрібно жінці для щастя. Але алкоголь втрутився в сім’ю. Вона щиро розповідає свою історію, бо не п’є уже 6 років.

-Я завжди хотіла бути активною, бути лідером,- розповідає Галина (з етичних міркувань ім’я змінене – прим. ред.). Зараз я насолоджуюсь життям, два рази на рік їжджу на море, чудово спілкуюсь з донькою і ділюсь своїм досвідом з жінками, які страждають від алкоголізму.
Алкоголь втрутився несподівано
– Познайомилась з алкоголем ще з самого дитинства.



Мій батько вживав алкоголь і я бачила, як він просто «запиває” усі свої проблеми, – розповідає Галина. – Ще тоді я думала, що в мою сім’ю алкоголь не втрутиться. Але коли з’являлись проблеми в університеті, ми знімали стрес алкоголем. Я завжди думала, що все добре, все під контролем, мовляв, я вмію пити, але правду кажуть, що жіночий алкоголізм швидко прогресує і мене це не минуло.
Жінка розповідає, що у неї було дві хвороби – алкоголізм і «трудоголізм». Вона працювала практично цілодобово, ввечері приходила додому виконувала хатні справи, а наступного вечора знімала стрес і втому алкоголем. Галина мала свій бізнес, у неї не було проблем з фінансами, тому могла дозволити собі все.
– Алкоголь увійшов в мою сім’ю несподівано. Чоловікові це не подобалось, він говорив мені: «Галя, роби вже щось з цим, в тебе щоразу дози все більші і більші». Були моменти, коли я просто не хотіла йти додому, бо мені було соромно дивитися в очі своєму чоловікові і своїй доньці, – продовжує співрозмовниця. – Мене ніхто не розумів. Коли я казала, що у мене проблеми, то у відповідь чула: «Та які в тебе проблеми, як ти можеш бути алкоголіком, якщо в тебе є сім’я, робота? В алкоголіків нічого немає».
По два-три дні Галина пропадала, вона вимикала телефон, аби її ніхто не знайшов, тому що мала великий страх повернутись додому. Коли чоловік її покинув, то впала ще в більший розпач. Доньку допомагали виховувати родичі, вона ходила в приватну школу і цілий день була під наглядом.
Моя дочка мене соромилась
– Коли я напідпитку забирала доньку ввечері зі школи, то вважала, що ніхто не бачить, що я прийшла в такому стані. Але з часом мені дочка розповіла, що вона щоразу молилась, аби я прийшла по неї тверезою, щоб їй не було соромно, – пригадує Галина.
Донька для Галини була світлим променем серед її сірих буднів. Тільки вона рятувала її від депресії. Коли жінка на деякий час припиняла пити, то постійно проводила час з донькою.
– Особисто для мене алкоголізм був бомбою сповільненої дії. Я знала, що рано чи пізно прийде кінець. Я лазила по стінах, мучилась в постійних болях після запою. І от в один з прекрасних днів, коли я йшла після триденного запою, то побачила біля сміттєвих баків двох безхатченків. Стояла жінка з синцем під оком, без зубів і посміхалася до свого друга. Тоді я зрозуміла, що це моє майбутнє і запитала себе: «Галя, ти цього хочеш?». Я знала одне, що падаю в яму, з якої виходу нема.
Кожен ранок був, як пекло
Підтвердженням того, що жіночий алкоголізм невиліковний, для Галини було те, що її тітка померла від алкоголю, а двоюрідна сестра помирала в лікарні від туберкульозу, гасячи біль спиртним. Будь- яка проблема вирішувалась алкоголем.
– Я була вже на такій стадії, що і пити не могла, і не пити теж не могла, а виходу не бачила, – говорить Галина. – Кидала пити на три місяці, поринала в роботу, займалася собою, дотримувалась різних дієт, але одного дня я навіть не помітила, як була вже «в драбадан». Я не знала, як так сталося, навіщо я взяла до рук ту чарку. Це все робилось на автоматі.
Найбільше жінка боялась наступного дня. Зранку починався тремор рук, шлунок не працював, в голові була суцільна каша.
– Коли зранку я знімала з обличчя ковдру, мене опановував страх від того, що я вдома і зараз доведеться побачити рідних, а також почнуть знову болі після запою. Я ладна була бігти куди-небудь, аби випити чарку, щоб уникнути того внутрішнього пекельного болю, який мене охоплював. Я була ладна на все, аби позбутися цього і не побачити розпачу в очах у доньки.
Донька мене врятувала
Одного ранку до Галини підійшла донька і сказала, що так більше тривати не може. Потрібно шукати вихід і лікуватись.
– Іринка ( ім’я змінене з етичних міркувань – прим. ред.) мені сказала: «Мам, або ти щось змінюєш, або….». Цього іншого «або» я дуже боялась, тому що розуміла, що втрачаю найдорожче. Переді мною постав вибір: або алкоголь, або моя дочка. В той момент я чула дві своїх голови. Одна мені казала: «Та що та шмаркачка може тобі сказати?», а інша казала: «Галя, це ж твоя дочка. Це найдорожче, що в тебе є». Звісно, я знову почала говорити, що покинути пити, але цього разу донька мені не повірила.
Іра рішуче була налаштована рятувати матір. Вона дізналась, що у них в місті є групи Анонімних Алкоголів, роздрукувала їх перелік і дала жінці.
– Вона мені сказала: «Мамо, або ти туди ходиш, або я не знаю що…». Це наступне «що» вона мені не говорила, але я завжди була ладна зробити те, що говорить мені дочка. До мене можна було достукатись тільки тоді, коли я перебувала у відчутті провини, – продовжує співрозмовниця.
Шість з половиною років тому Галина вперше відвідала групу Анонімних Алкоголіків. Спочатку дуже не хотіла йти, була люта зима, але щирі слова доньки спонукали жінку все-таки дотриматись обіцянки.
– Коли я прийшла в цю групу, то почула, що є люди, які говорять на моїй мові, – пригадує жінка. – Я почула людей, які мають такі ж проблеми в сім’ї, на роботі, в побуті, як і я, але вони це проживають без алкоголю. Мені це сподобалось, я зрозуміла, що алкоголізм – це смертельна хвороба, але є можливість прожити тверезо. На всі питання, які були в мене, я отримала відповіді. Моє діло було лише запитати і попросити про допомогу.
З того дня жінка не вживає алкоголю. Зараз в неї чудові стосунки з донькою, яка навчається за кордоном, відкрите, щире спілкування з рідними. Вона навчилася говорити «ні» людям, коли не бажає щось виконувати, стала чесною і поважає думку інших.
– Коли в мене з’явилось бажання бути тверезою, я зрозуміла істину, що є просто тверезість, а є щаслива тверезість, і що я можу отримати щастя, радість і свободу, якщо зроблю «12 кроків», – ділиться досвідом жінка. – Це є на 100 % духовна програма. Там абсолютно немає релігії, а є просто любов і чесність, в першу чергу перед собою. В мене є дуже великий досвід, який я не можу тримати в собі. Мені потрібно розказувати іншим жінкам, що є вихід з будь-якої ситуації, просто потрібно його шукати. Я зараз відвідую багато семінарів, знайома з масою людей, як в Україні, так і закордоном, навчаю інших жінок жити за програмою «12 кроків», яку сама пройшла.

Джерело.