“Я подзвонила свекрусі і довго вмoвляла її посидіти з маленьким онучком. Кoлu прийшла додому – бyла вpaжeна пoбaчeнuм”

Після пoлoгів у мене з’явилися серйозні проблеми з зубами. А всім відомо, що чим довше тягнеш з відвідуванням стоматолога, тим дорожче потім обходиться лiкування. Стоматологів я боюся, дуже. Тому з парою зубів затягла. І якщо один зубок мені вилікували швидко, то другий буде ремонтуватися в кілька етапів. Чоловік працює допізна, тому сидіти з онуком, поки я лікую зуб, ми запросили свекруху.



Я б залишила дитину з нянею, але чоловік наполіг на кандидатурі своєї матері.

 

 

Для початку, Венера Григорівна проігнорувала прохання сина, заявивши:

– Нехай твоя дружина сама мені зателефонує і попросить, раз їй так треба, щоб я з онуком посиділа.

Я подзвонила. Довго її вмовляла. Вона погодилася. Потім ми ще годину намагалися домовитися про час. Загалом, з горем навпіл, домовилися, вона пообіцяла приїхати. Настав день Х. Венера Григорівна приїхала до піврічного онука, я показала їй де що лежить.

– Якщо що – відразу мені дзвоніть. Стоматологія недалеко, я буду через 10 хвилин – попросила я.

– Йди вже. Я дитину виростила, так що все прекрасно знаю! – спровадила мене Венера Григорівна.

На жаль (як я спочатку подумала) і до великої радості (як виявилося), полікуватися в той день мені не вдалося. У будинку, де розташовувався стоматологічний кабінет, відключили світло.

Я побрела додому. По дорозі додому, я зайшла в магазин – купила тортик, подякувати Венері Григорівні за те, що вона приїхала. І яке ж було моє здивування, коли я побачила, як Венера Григорівна стоїть біля під’їзду і точить ляси з сусідами. Я озирнулася – коляски з дитиною ніде не помітила. Зате у свекрухи в руках був важкий пакет з буряком.

– Венера Григорівна. Ви чому тут? – поцікавилася я. – Де моя дитина?

– А ти чого так рано? Сказала ж, що годину-півтора будеш? – здивувалася Венера Григорівна.

Я ломанулась в під’їзд, швидко подолала кілька сходових прольотів і зайшла в квартиру. Дитина надривалася в плачі. Я скинула взуття і забігла в кімнату. І ви ніколи в житті не здогадаєтеся, яку картину я там застала. На підлозі лежало ковдра, на ковдрі лежала дитина, вчепившись в лозини ліжечка. А ліжечко нависало над дитиною. Венера Григорівна поклала мою дитину на підлогу і перевернула над нею ліжко ніжками вгору. І виглядало це так, ніби дитина сидить в клітці! Може, я даремно розлютилася. Але я сумніваюся, що зараз хоч хто-небудь про себе подумав: «Як здорово! І манеж купувати не треба – перевернув ліжко і все!» Я підбігла до цієї конструкції, підняла ліжко і взяла дитину на руки. До моменту приходу Венери Григорівни, мій первісток вже заспокоївся і перестав плакати.

Варто було свекрусі зайти в квартиру, як я висловила невеликі сумніви в її адекватності і попросила покинути квартиру.

– У мене ще борщ не зварений! Що ти за господиня? У тебе навіть буряка немає! Бачиш? – вона потрясла в руці пакет. – Я за буряком ходила. І взагалі, що ти обурюєшся? Дитина здорова, все добре, я залишила його в безпеці. Не могла ж я його в ліжечку залишити? Він за прути хапався, вставав і тут же падав! А якби випав? Ні-ні, так, як зробила я – краще!

– А Вас хтось просив варити борщ в моєму домі? Вас попросили посидіти з онуком, а не поратися на чужій кухні! Навіщо Ви взагалі дитину одну залишили? А якби що-небудь трапилося?

Далі була пісня про «будинок сина-мій будинок», що нагодувати голодного чоловіка борщем – завдання першорядної важливості. Вигнати я її не змогла. Венера Григорівна з абсолютно спокійною совістю зварила борщ, і тільки тоді пішла, не забувши зателефонувати синові і повідомити йому, що вдома на нього чекає сюрприз.

«Сюрприз» чоловіка дійсно чекав – зла, як собака, я. Коли я йому розповіла, в чому справа, він розсміявся. Виявляється, у них в сім’ї всі так роблять! І тітка його, і сестра. І навіть він, коли був маленький, точно так же лежав на підлозі на одіялі, зверху прикритий ліжечком.

– Я ліжко з рівним верхом спеціально купив, щоб на підлогу перевернути можна було. – світячись, повідомив мені чоловік.

Я божеволію, чи мені одній подібне здається якоюсь дикістю? Замикати дитину, як в клітці. Я розумію – манеж, він для цього і призначений. Але перевертати ліжко догори дригом? Мені от цікаво, хто з сімейства чоловіка першим почав цю «милу» традицію?

Джерело.