«Не потрібна мені твоя квартира, мені ти потрібна»

— Бабцю! Я прийшла. В аптеку зайшла, в магазині була. Зараз супчик тобі зварю побіжу, мене Ванька чекає. — Я зайшла в квартиру бабусі, вона знову залишила двері відкритими.

— Знаю я, чого ти до мене ходиш. Тільки не бачити тобі квартири, як вух своїх — шукай коханця з житлом. А то знайшла босяка, ні роду, ні племені.



Братові твоєму квартиру подарувала, Владик потім дружину сюди приведе, — сварливо привіталася бабуся.

Цікаво, і тут братик постарався. Так фіг з нею, з квартирою. А ось за бабусю тривожно. Знаючи гнилий характер братика, виставить він бабусю.

— Ну що ти таке кажеш? Люблю я тебе. Я не заради квартири до тебе ходжу. І далі ходити до тебе буду. Ти ж не маленька — розпоряджайся квартирою як хочеш! — з докором сказала я бабусі. — Ти якийсь суп хочеш — борщ або з рисом?

— Борщ, — буркнула бабуся. — І завтра прийдеш?

— Ні, я завтра не можу. Післязавтра прийду. Напиши, що купити треба буде.

— І що, купиш все і прийдеш? Навіть не образишся? — недовірливо запитала бабуся.

— Куплю аж поки не прийду. А на що ображатися-то?

— Як на що? Що квартира з під носа втекла, — сказала бабуся.

— Ти все про це, — зітхнула я. — Головне, ти. Решта — нісенітниця.

Я пішла на кухню готувати. Щось Ваня давно не дзвонив. дивно. Я дістала телефон — знову вимкнулося. А на новий, якщо чесно, грошей шкода. Я включила свій, відразу посипалися повідомлення: і Ваня дзвонив, і мама, і Вадик. Брату-то що знадобилося?

Відповідь на настільки цікавило мене питання я дізналася вже через п’ять хвилин — брат подзвонив, і коштувало мені відповісти, як я почула його крик:

— Що, домоглася свого? А все дурочку з себе строїш: «я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира!» А сама там бабку опрацювала! У мене Люська вaгiтна, я на бабину квартиру розраховував.

— А я то тут причому? — я не розуміла, до чого це сказано, адже бабуся сказала, що квартиру йому подарувала.

— Не корч із себе овечку! Я сьогодні у баби був, вона сказав на тебе дарчу написала, ще місяць назад! А ти мовчала! — продовжував волати брат.

— Я передзвоню, — я перебила брата і натиснула на червону трубку.

Я увійшла в кімнату:

— Бабцю, а ти нічого не хочеш мені сказати?

— Ні! — бабуся дивилася на мене самими чесними очима в світі.

— Мені Вадик дзвонив тільки що, — пояснила я. — Про квартиру кричав, обізвав. До чого б це?

Бабуся зітхнула, поплескала поруч з собою по ліжку:

— Іди сядь. Розумієш, до Федорівні внук їздив. Все допомагав, обходив. Федорівна йому квартиру відписала, він її відразу вигнав. А я знаю, як ви до мене ставитись? Може, теж вигнати хочете? Ціни на житло бачила? Зараз не тільки бабусь, а й дітей на вулицю викидають. Ти пробач, що обдурила. Я вранці Владу те ж саме, що і тобі сказала, що квартира у нього з-під носа втекла. Так я думала, він мене вдарить — він так кричав, так кричав, — бабуся розплакалася.

— Ну все, все. Не плач. Не потрібна мені твоя квартира, мені ти потрібна. Я хочу щоб у моїх дітей була прабабуся. Все, витирай сльози, все добре, — я обняла бабусю і почала гладити її по сивому волоссю.

Від бабусі пахло бузком. Закривши очі. Я згадала, як вона мене п’ятирічну заспокоювала, коли я коліно розбила. І пахло від неї точно так же. Як же час летить!

— Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Або ти з босяком своїм все життя зібралася додому чужим мотатися? Не ображайся на мене тільки, сама розумієш — час зараз таке.

На бабусю я не ображалася. Страшно їй, розумію. Страшно не без житла залишитися, а страшно, що близька людина вижене на старості років. Любіть своїх бабусь, адже хто знає, скільки їм ще відміряно?

Джерело.