В лісi жив старий відлюдник. Люди перешіптувались, що він може навести пopчу і вміє робити пpивоpоти. Його боялися, але в разі крайньої потреби зверталися за допомогою.
Одного селянина із сусіднього села постійно переслідували нещастя і, зневірившись, вирішив він звернутися за допомогою до самітника.
– Що тобі потрібно? – похмуро запитав відлюдник, коли селянин рано вранці заглянув в його хатину.
Мужик поклонився і злякано сказав:
– Я багато про тебе чув. Допоможи мені, відведи нещастя. Дружина пішла, будинок згорів, кінь упав.
– Гаразд, – відповів самітник, – допоможу я тобі. Йди за мною.
Пішов селянин за відлюдником, а той завів його в лісову гущавину і кинув там одного.
Весь день проблукавши мужик по лісі і тільки під вечір вибрався на галявину.
Побачив він малинове від заходу сонця небо, село своє далеко і охопило його невимовне відчуття радості від того, що вибрався з гущавини і залишився живий.
– І чого це я розкис, – подумав селянин. – Руки – ноги у мене цілі, голова на місці. Значить буду працювати і виберуся з бідноти. І дружину знайду, і будинок новий побудую, і коня куплю.
Подумав, розсміявся від радості і побіг в село.
Дивиться, а назустріч йому йде відлюдник. Селянин застиг, як вкопаний, а пустельник посміхнувся і каже:
– Тепер ти зрозумів, що якщо доля закриває всі двері, вона обов’язково відкриває віконце для виходу. Потрібно тільки це віконце шукати так само наполегливо, як ти шукав сьогодні вихід з хащі.
Коли вам стає дуже скрутно, і все обертається проти вас, і здається, немає сил терпіти жодної хвилини, ні за що не відступайте – саме в такі моменти настає перeлом в боротьбі!
Джерело.
