«Було кохання з першого погляду»

Ахмед Абджульхамід Ежнед уже 24 роки працює лікарем-урологом в обласній лікарні. Каже, що місто стало для нього рідним, тут усе найдорожче його серцю: сім’я, робота, друзі.

Пацієнти відгукуються про свого лікаря з великою пошаною. “Він класний, – не приховує захоплення Яна. – Дуже позитивний, завжди усміхнений, жартує, розповідає анекдоти. Я потрапила сюди із сильними болями в правому боці, зараз почуваюся набагато краще завдяки лікарю Ахмедові.



Він усе чудово пояснює, не перевантажує ліками, радить використовувати народну медицину, їсти більше фруктів, пити воду. Дуже хвилюється за своїх пацієнтів. За день може зайти до палати 15 разів. Про нього всі говорять тільки приємне”.

– Дуже гарний лікар, – підтакує 71-літня Іванна Іванівна. – Сидить біля нас до ночі. Я вже два місяці маю проблеми з нирками, лежала в кількох лікарнях. Сподіваюся, що цей лікар мені допоможе.

“Батьки тепло сприйняли дружину-українку”

Із Сирії в Україну Ахмед приїхав 1983 року по програмі обміну студентами. Закінчив Львівський медичний інститут. Усі предмети викладали українською мовою, отож він добре її вивчив. Хоча спілкується і російською.

В інституті навчалася і його майбутня дружина Галина. За фахом вона –лікар-педіатр.

“Це було кохання з першого погляду. Побачив Галину – і “пропав”, – усміхається пан Ахмед. – Заради неї вирішив залишитися в Україні. Хоча на батьківщині в мене вже була наречена, з якою не зустрічався жодного разу. В Сирії існує давній звичай: коли народжується хлопчик, то батьки підшуковують для нього дружину, яку він зможе побачити лише на весіллі. Ми одружилися з Галинкою. Потім я повіз її додому показати рідним. Батьки дуже тепло сприйняли мою дружину-українку, вона їм сподобалася”.

У Чернівцях подружжя проживає з 1994 року. “Мені не було важко в чужій країні. Якось все складалося досить добре. Я отримав українське громадянство, влаштувався працювати лікарем-урологом в обласній лікарні. – пригадує чоловік. – Народилася донечка Марія, яка продовжила нашу сімейну традицію. Вона закінчила Буковинський медичний університет із червоним дипломом, викладає на кафедрі фармакології. Ми дуже пишаємося нею”.

У сім’ї Ежнед дотримуються і християнських, і мусульманських традицій. “У нас ніколи не виникало жодних релігійних проблем, – запевнив пан Ахмед. – Адже основна суть і в мусульманстві, і в християнстві зводиться до однакових заповідей: не вбий, не вкради, не обмани, живи з чистою совістю, поважай інших… Кожна людина має право на свою релігію. Ми відзначаємо всі свята – і християнські, і мусульманські. Дружина готує 12 пісних страв на Святий вечір, ходимо святити паску”.

“У Чернівцях почуваюся своїм”

Лікар каже, що йому дуже подобаються Чернівці. “Це місто має свій менталітет. Тут я почуваюся своїм серед мешканців різних національностей, – запевнив. – У Львові було зовсім інше ставлення – як до чужинця. Я працюю в прекрасному колективі, де мене підтримують. Дуже подобається моя робота, де проводжу більше часу, ніж вдома. Намагаюся зробити все можливе для швидкого одужання своїх пацієнтів. Можу пожартувати, розповісти анекдот, бо слово теж лікує. Приємно, коли йдеш по вулиці, а люди з тобою вітаються. Дехто присилає на свята чи день народження вітальні листівки. Моя робота важка – допомагають молитва і віра в Бога”.

Сирієць дуже полюбляє страви української кухні: борщ, вареники, голубці, деруни. Навчив дружину готувати свої національні блюда: плов, фаршировані баклажани, чанахи. “У нас інтернаціональне меню, – сміється чоловік. – Хоча я не дуже перебірливий у їжі: що є – те і їм. У Сирії дуже строго ставляться до жінок. До весілля не можна з дівчиною зустрічатися, гуляти, ходити в кіно чи парк. А в нашій сім’ї – рівноправ’я, ніхто нікого не обмежує в свободі дій. Дуже поважаю свою дружину”.

Пан Ахмед надзвичайно переймається тим, що зараз відбувається в Сирії. “Я вже давно не був вдома, – зізнався. – Батьки померли, але залишилися брати, сестра. Ми майже щодня спілкуємося з ними по скапу або мобільному. За період війни загинуло 2,5 мільйона сирійців. Їх ховають у спільних братських могилах. У брата загинуло двоє дітей. Країну покинуло чотири мільйони біженців. Це страшні цифри, які мене болять. Хвилює і війна в Україні. Гинуть молоді хлопці, мирні люди. Для мене, як лікаря та людини, це незрозуміло і нестерпно”.

А ще пан Ахмед годує бездомних тварин у місті. Любовно називає їх своєю “худобою”. Чоловік відкриває холодильник і показує великий пакет з м’ясом і кістками. “Сьогодні придбав 15 кілограмів, – каже. – Ще купив зерно для пташок, яких теж підгодовую. Беру таксі та об’їжджаю міські райони. Мене знають чи не всі бездомні тварини. Коли побачать – біжать назустріч. Буває, що даю гроші продавцям м’ясних продуктів і прошу нагодувати собак та кішок, які бігають біля їхніх магазинів. Ці тварини не винні, що опинилися на вулиці. Як лікар можу сказати, що доброта лікує. Сам у цьому переконався, коли суттєво покращився стан мого здоров’я. Отож, прошу людей бути добрими і милосердними до братів наших менших”.

– Я жодного разу не пошкодував, що залишився в Україні, – щиро запевнив пан Ахмед. – Тут знайшов кохання, маю гарну сім’ю, улюблену роботу, вірних друзів. Це те, що потрібно людині для щастя.

Джерело.