В селі Клепачі Славутського району понад півтора століття тому звели вітряк. Як зазначають селяни, його збудували в надзвичайно вітряному місці. Йому пощастило бути врятованим від знищення.
Староста села Анатолій Клімчук розповідає, що до 70-х років ХХ століття у селі було таких 4 вітряки. Донині зберігся лише один. Йому судилося стати перлиною села. Минулого року територію довкола вітряка обгородили та почали тут облаштовувати музей.
З’явилося таке диво у нашому селі у 1864 році ще за поміщиків Вікшемських, – розповідає староста.
– Молов вітряк зерно до 1965-го, а потім крила зупинилися… Наприкінці 80-х вирішили його відродити. Ініціатором був наш односельчанин та великий майстер Володимир Слюсарчук. Пригадую, ми тоді купили кілька кубометрів дуба, замінили вал, дерев’яну обшивку, перекрили дах… Ще з десяток років Слюсарчук був тут за мірошника та молов людям борошно. Так вітряк отримав друге дихання. Та вік брав своє. І на початку 2000-х через ветхість дерев’яних конструкцій крила зупинили.
Нещодавно селяни знову взялися за відродження вітряка.
Хочемо зберегти його, щоб діти розуміли ціну хліба, – каже Василь Корешняк, колишній директор будинку культури, а нині – вартовий вітряка. Саме він задумав перетворити його на родзинку села, яку залюбки відвідуватимуть туристи. – Надзвичайно цікава, до дрібниць продумана конструкція. Знаю тут практично усе, але щоразу щось відкриваю нове. Вітряк стоїть на одній дубовій нозі – шибері, підпертий чотирма опорними стовпами – ведмедями, і з усіх боків обшитий дошками. Висота вітряка – 12 метрів. А розмах крил – 16. Усередині – 2 поверхи…
На першому поверсі Василь Корешняк почав облаштовувати музейну експозицію. Далі сходи ведуть ще вище – до самого серця вітряка. Саме тут можна розгледіти механізм роботи млина.
Ось на цьому валу тримаються крила, – показує принцип дії Василь Корешняк. – Під дією сили вітру вони крутяться, в рух ідуть кам’яні жорна та сиплеться з ковша зерно, розмелюється і стікає тонкою цівкою униз в підвішені мішки. Їх, до речі, нагору на плечах ніхто не виносив, а піднімали спеціальною талькою. Так само опускали униз за допомогою мотузки і мішки з борошном. Велетенські жорна витесані з цільного каменя. Коли вітер приводив в рух конструкцію – усе починало скрипіти, гудіти, клекотати – це дивовижний звук, який ні з чим не зрівняти… Пригадую, коли ми були малими, дуже хотіли потрапити сюди, подивитися на усе, але мірошник суворо забороняв.
Вітряк обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди його повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від його напрямку. Обслуговувати механізм одна людина – мірошник.
Нині крила вітряка стоять на гальмах. Однак весь механізм справний і клепачани мріють запустити його до роботи хоч на невеликих оборотах.
Фото видання “Є”
Джерело.
