Гуляв я зі старими друзями парковою алеєю якось. На вулиці яскраво світило сонце, все навколо цвіло і пахло. Були ми тоді молодими і амбітними. Щойно випустилися з університету і доросле тяжке життя нас ще не торкнулося.
Ми йшли і посміхалися перехожим, світ нам здавався простим як дві копійки. Наш загін був невеликим – лише я, Микита і Віталій.
Микита був справжнім красенем в буквальному сенсі цього слова. Дівчата бігали за ним як прив’язані.
Самі підходили до нього і знайомилися. Так навіть деякі молоді викладачі виставляли йому хороші оцінки «за красиві очі». За характером Микита сам був дуже розумною людиною і був для нас хорошим другом без грама зарозумілості.
Віталій же був навпаки не особливо привабливим. Принаймні, за всі роки навчання жодна дівчина не виявила до нього цікавості. А сам він не підходив – був занадто сором’язливим.
Він і сам розумів, що не є привабливим для жіночої стaті. Зайва вага і неправильні риси обличчя давали про себе знати. Він намагався займатися спортом і правильно одягатися, але все одно ніхто не звертав на нього уваги.
Сам же я перебував десь посередині між Микитою і Віталієм.
Так ось, йдемо ми парком і бачимо, що до Микити знову підійшла якась дівчина і повела його в бік. Щось йому розповідає, кокетливо посміхається. Ми з Віталієм сидимо на лавці і спостерігаємо за цією справою з боку. Жартуємо, веселимося. Микита спровадив кудись дівчину і повернувся до нас.
– Знайома? – запитаю я.
– Та ні, просто познайомиться підійшла, – відповів Микита.
– Везе ж тобі, Микито! До мене ніхто не підходить… – сумно сказав Віталій.
Микита потягнувся, почухав потилицю і каже:
– Так чому тут заздрити
– Як чому?! Красиві дівчата пачками в тебе закохуються! – щиро здивувався Віталій.
– У тому то й біда. Дівчата в моє обличчя закохуються, а не в душу. Їм особливо не цікаво, що у мене на думці відбувається.
– Не зрозумів… – сказав Віталій.
– Ось дивись, – почав пояснювати Микита, – майже всі дівчата, яких я знаю, знайомляться зі мною не заради спілкування, сам розумієш. Мені, в принципі, і так подобається, але стосунки з ними надокучають через тиждень-два. Вони не щирі. Їм не цікава моя історія або характер. Я для них як гарна іграшка. У мене було багато дівчат, але серед них я не знайшов рідну собі душу.
Віталій гарненько задумався, а Микита продовжив:
– Справжня любов буде любити тебе не за миле обличчя або дорогий одяг. Вона прийме тебе за красу твоєї душі. Не знаю як зовні, але в душі ти, Віталій, хороший і красивий чоловік.
Того вечора Микита здивував нас своїми філософськими думками. Ми гарненько посміялися і запропонували йому викладати філософію у нас в університеті.
Однак, його слова виявилися правдою. Нещодавно Віталій одружився з прекрасною дівчиною, з якою познайомився на роботі. У нього прекрасна дочка і високооплачувана робота.
– «Все в житті я роблю заради своїх двох дівчат» – каже мені Віталій. Він готовий на все заради своєї сім’ї – а це вже багато про що говорить.
Джерело.
