Політику брудною роблять люди – вважає міський голова на Тернопільщині Володимир Шматько

Бути максимально відвертим – має сміливість міський голова Чорткова Володимир Шматько. Говорить цікаво – не завуальовано, не приховано чи обережно, як більшість чиновників. Не уникає жодних запитань і не переводить на іншу, нейтральну тему.  Навіть, якщо це повертається проти нього. Оця нестандартна відкритість – це подвиг для посадовця, який ділиться своїми думками, переживаннями, сумнівами, переконаннями і пошуками себе.

MG_4865-696x464

У країні використовують неосвічених людей. Чим менше ти освічений, тим легше тобою керувати. Чим бідніша людина, тим легше нею маніпулювати.



Бідний і без освіти – тобою маніпулюють через газети і телебачення, як хочуть. Сам стаєш пластиліном. З тебе ліплять козлика, а ти навіть цього не помічаєш.

Політика стосується кожного. Політика – це не просто Верховна Рада чи міська рада. Життя в одному будинку чи під’їзді – це також політика. Це хороше слово. Політика – це спілкування. Це люди і стосунки. Щодо політики в системі управління, то в ній є випадкові люди, які тільки шкодять. Політикою мають займатися професіонали, ті, які хочуть цього. Бо ті, які приходять в політику і йдуть з неї, вони тільки опаскуджують це слово. Політика не брудна. Є брудні люди в політиці або брудні методи політичної гри, коли все зводиться під гроші.

 15 серпня 2007 року не забуду ніколи. Мене призначили і представили радником голови Чортківської районної ради. І мені не дали кабінету. Його банально не було. Це так смішно. Але начальник відділу майнового комплексу районної ради запросив до себе в кабінет. Я за приставний столик сів. Головний стіл – для начальника відділу, а збоку приставний – для відвідувачів. Було некомфортно.У 20 років мені було дуже важко тримати язик за зубами. Що думав, те говорив. Це мені шкодило.

Лідер громади має бути як мінімум живим, щоб втриматися, впоратися, щоб не здатися, не зламатися. У політичній системі, в цих змінах потрібна інтуїція. Інтуїція – це внутрішнє відчуття чогось, що не прочитаєш в книжці, як діяти.

Йшов недавно на роботу з Білої о 6.30 ранку. На Залізничній вулиці у Чорткові мене підібрав автобус «Бичківці-Чортків». Люди в салоні зглядалися. Дивувалися: «Мер в автобусі їде, так зранку». Так класно – ходити пішки. Приблизно 15 хвилин йду на роботу. У кроках міряє Айфон. Це десь до двох кілометрів. По дорозі дискутую з перехожими. Люди кажуть, що не пасує меру пішки ходити. Часом мене підвозять. Мені навіть цікаво, чи хтось впізнає і зупиниться. Частіше пішки ходжу ввечері.

У «Камазі» подорожував з 3 місяців. Тато з мамою їздили у відрядження і мене брали. В салоні тепло. Мотор під кабіною. Завжди спав на кришці, що над двигуном. Ріс там.

Батьки з останнього сильно тягнулися, щоб мені допомогти, коли починав у політиці. Завжди питали: «Ти знаєш, чого хочеш? Навіщо ти це робиш? Ти впевнений, що тобі це потрібно?». Я ніколи насправді не був впевненим в тому, що робив у 19-20 років. Ми жили скромно, але дуже цікаво. Батьки мені давали все, що могли.MG_4734-696x407

Мама на ринку торгувала віниками, щітками, синькою, соняшником. Це було не популярно.  Кепкували ті, чиї батьки мали машини і хати. Але коли в голодні дев’яності приходила з базару, де заробила 20 гривень – це викликало повагу.

Часто опинявся в потрібнім місці в потрібний час. Таке відчуття, що мене щось веде по життю. Буває дежавю. Десь це бачив або про це думав.

Був дуже довірливим і є довірливим. Можу набалакати забагато, а потім про це шкодую, бо це проти мене обертається. Мені важко розрізнити тих людей, які пхають ножа в спину, від тих, які не пхають ножа в спину. Усіх, хто світить усмішкою, сприймаю як друзів. В людях до кінця не розуміюся.

Маю складний характер – хочу все і зразу. Прагну швидких змін. Абсолютний максималіст. Не можу терпіти людей, які кажуть: «Добре, завтра зранку». А чому завтра зранку, а не зараз? Та треба думати. Що тут думати – взяли і зробили. Та треба писати. Що тут писати – бігом взяли і написали. Проект рішення, наприклад. Що тут думати? Вирішили, схвалили, затвердили і все.

В роботі кохаюся від того, що ходжу і дивлюся, чи рівно бруківку поставили, чи траву або кущі рівно постригли, чи прибрали, чи лампочка горить, де знак правильний чи неправильний. Приглядаюся  до найдрібнішого. Я – не кабінетна людина. У самого себе я б заступником не був. Заступникам зі мною дуже важко. Ставлю задачі, мав би дати час зробити, а я  роблю це наперед них швидше.MG_4491-696x464

Коли був сільським головою села Біла, то тягнув ту роботу, яку б мали робити 5 чоловік. Сам ялинку в селі збирав, бо всі боялися  лізти на спецавтомобіль з «люлькою».  Збирав її так, як я хотів. Коли керував знизу – вчепіть так або пересуньте так, а він не так робив. І безпечніше, що я там сам. Не дай Бог, хтось звідти впаде або йому щось не виходить. Два чи три роки ту ялинку збирав. У мене було можливо егоїстичне кредо – якщо не я, тоді хто. На жаль, тепер спостерігаю інше. Якщо від підлеглих вимагаю більшого, ніж вони можуть, я втомлююся. А якщо втомлююся вимагати, тоді починаю заспокоюватися – не хочете, то як хочете.

Найкраще – працювати вранці на самоті. Свіжа голова. Подобається приходити вранці до кабінету, коли на вулиці ще темно.

На сім’ї робота відбивається тяжко. Спілкуюся з журналісткою. Дружина телефонує і питає: «Ти де?». Я кажу, що даю інтерв’ю. Вона: «А нащо тобі те інтерв’ю?».  Питається, чому часто їжджу у відрядження. Сприймаю це дуже боляче. Я не кажу, що дружина погана. Ні. Вона в мене – найкраща. Вона є, яка є і не можна змінювати один одного.

Донечка Софія за характером і така, як дружина, і така, як я. Вперта. Хоче, щоб все було по її. Я такий, що все має бути по моєму. І жінка хоче, щоб так було, як вона сказала.

Коли приходжу додому, Софія питається: «Тату, що купив?». Дитині 3 роки. Як йду з роботи, знаю, що я не сам. В хаті хтось є. Попри всю свою егоїстичність і ставлення до роботи, я це ціную. Незважаючи на різні погляди з жінкою, розумію, що з сім’ї все починається. Хочеться єдності в сесійній залі. А як там може бути єдність серед 34 депутатів, як вдома у двох єдності нема? Деколи такі аналогії проводжу.

Джерело.