Зустрів днями одну знайому. Давно не бачилися. Років так зі… Та не суттєво це – дуже давно. Вирішили посидіти у якомусь кафе, колишнє пригадати.
Посиділи – аж язики потерпли. Прийшов час розраховуватися. І вирішив я джентльменом прикинутися – заплачу за обох.
А вона:
– Ні, кожен платить за себе.
І тут мене хтось за отого стерплого язика смикнув:
– Ти що, феміністка?, – питаю.
Ой… Бачити її у ту мить потрібно було.
З очей іскри посипалися. Мало не спопелила мене поглядом. Але я вогнетривкий, витримав. А вона:
– Так, феміністка, а ти маєш щось проти?
А я на ту мить ні проти, ні за – нічого не мав. Попрощалися ми. Але вже не так приязно, як зустрілися.
А дорогою додому замислився я про отой фемінізм. Думав не довго – дорога коротка. Думки сумбурні вийшли, перескакували з однією на іншу, як маршрутка з ями на яму на тернопільських дорогах…
От скажіть мені, чого ті феміністки добиваються. Рівності? А у чому? Розумію, були колись часи, коли жінок за людей не мали. Тож минулося це давно. Он, навіть на вибори ходити дозволили.
То що їй ще потрібно? Не хочуть короткі спідниці носити? Так нехай не носять. Хай у штанах ходять. А чоловіки хай здогадуються: чого то вона таке на себе натягнула – чи ноги криві, чи неголені, чи просто феміністка.
Рівності, кажуть. Може їм зле, що в армію не беруть. Так ми ж не проти. Якби свого часу, коли мені на голові жодного волоска не залишили, якась дівчина погодилася замість мене кирзові чоботи одягти, я би був не проти. Був би тільки за. Не обіцяю, що дочекався б її. Але ж і дівчата не всі хлопців з армії на пероні з квітами зустрічають.
Чи ото в тому кафе. Платимо порівно. Ви думаєте, чоловіки мають щось проти. Та обома руками і всіма десятьма пальцями на них за. Це ж наскільки на кишеню легше.
У чому таки рівність? Хочете, щоб у громадських вбиральнях була одна кабінка без усіх отих М і Ж. Ну не знаю як феміністкам, а я б у такому випадку почував себе не дуже комфортно.
На роботі, кажете, нема рівності отієї тендерної. Так це де як. Хочете взяти в руки шуфлю і піти класти асфальт? Ми знову ж таки не проти. Але як сказала інша моя знайома – мені більше до вподоби високі підбори і макіяж, ніж фуфайка і загрубіле від вітру обличчя.
Уже зупинка моя скоро. Закругляюся. Бог чи Природа, тут як кому більше до вподоби, створили нас різностатевими. Напевно, не просто так. Напевно для чогось це потрібно було. То може варто продовжувати залишатися жінкам жінками, а чоловікам чоловіками?..
Джерело.
