Доки вже дорослі діти переїжджають на роботу в інші міста, їхні старі батьки іноді животіють за мізерну пенсію та з повною відсутністю турботи та уваги. Наявність допомоги не завжди реальна – соцпрацівників іноді просто не вистачає на всіх одиноких пенсіонерів.
— Прикро, коли немічні старі люди залишаються самі. Їм часто нема кому принести води з криниці, розпалити в грубці, купити ліки… — почала телефонну розмову наша читачка із села Шили Лановецького району, пише Нова тернопільська газета.
Жінка розповіла про 80-річну односельчанку, діти якої мешкають у Києві, а хвора старенька ледве животіє. Сусіди зверталися до сільської ради, щоб жінці призначили соціального працівника, повідомили про ситуацію місцевому депутатові, утім, поки що жодних зрушень.
— Старенькій відмовляють, оскільки нібито нема вільної сестри милосердя. Утім, знаємо, що соціальні працівники набрали 60-річних пенсіонерів, які ще при доброму здоров’ї, а лежачими людьми, які справді потребують допомоги, ніхто не хоче опікуватися… — обурюється односельчанка.
Що ж робити самотнім літнім людям, яким потрібен догляд, або пенсіонерам, рідні котрих у силу різних обставин не можуть ними опікуватись? Про це ми запитали у заступника начальника управління організації надання соціальних послуг департаменту соціального захисту населення ТОДА Оксани Смолій.
— Територіальні центри соціального обслуговування надають послуги громадянам похилого віку, інвалідам, хворим, що потребують постійної сторонньої допомоги. Для отримання соціальних послуг громадяни подають письмову заяву до управління соціального захисту населення за місцем проживання.
Далі комісія територіального центру визначає потреби громадянина та укладає угоду про надання послуг, — зазначила Оксана Смолій. — Стосовно плати за послуги, то вона в кожному випадку індивідуальна. У середньому вартість однієї послуги — 5 гривень (за місяць сума може скласти трохи більше 100 гривень). Соціальний працівник надає такі послуги: придбання продуктів харчування, речей першої необхідності, ліків, допомога в побуті, оформлення документів на отримання субсидій та ін. Передбачена й організація допомоги в обробітку присадибних ділянок (до двох соток). Це означає, що соціальний працівник має організувати, скажімо, оранку, підшукати робітників, але не власноруч робити, бо якщо має 10 підопічних, то, звісно, не зможе обробляти 20 соток. Соціальний працівник отримує мінімальну зарплату. Щодо навантаження, то один соцпрацівник має обслуговувати 6-10 осіб, проте по області в середньому доглядають по 12 осіб.
Прийняття особи до відділення стаціонарного догляду проводиться на основі направлення із соцзабезу, яке видається на підставі заяви громадянина, паспорта, медичного висновку про нездатність до самообслуговування. Усього у відділеннях стаціонарного догляду територіальних центрів нашої області нині перебувають 535 осіб. У стаціонарних закладах підопічних забезпечують одягом, взуттям, постільною білизною, харчуванням, медичним обслуговуванням. При цьому виплата пенсії здійснюється таким чином: 75 % пенсійних коштів перераховується на забезпечення умов проживання, а 25 % виплачується особі. Територіальні центри надають також платні послуги пенсіонерам та інвалідам, що потребують догляду, які при цьому мають рідних. У разі, якщо у центри направляють таких людей, то їх утримання здійснюється на повній платній основі: для потребуючих постійного догляду (лежачих) сума складає 4,5 тис. гривень.
Неподалік Тернополя розташований Петриківський обласний геріатричний пансіонат. Нині там перебувають 180 осіб, 10 із них — переселенці з Донбасу.
— Люди з різними долями приходять до нашого закладу: хто мешкав у власному помешканні в хороших умовах, не відразу може влитися в товариство таких же самотніх, а ті, що бідували, особливо по селах, в голоді і холоді, не можуть натішитись комфортом, — розповів директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату Степан Глушок. — «Не пригадую, коли рибу і ковбасу їв, коли спав у такому чистому ліжку!» — вдячно кажуть у перші дні. Більшість наших пацієнтів — самотні літні люди, утім, якщо є місця, приймаємо пенсіонерів, які мають родичів. Є випадки, коли діти за кордоном доглядають сеньйорів, а до нас змушені віддавати своїх рідних. За їх перебування в пансіонаті вони оплачують повну вартість. У будь-якому разі добре, що діти чи онуки не кидають своїх немічних стареньких напризволяще.
