Тернопіль приймав Арсена Мірзояна. Концерт відбувся в Тернопільському академічному обласному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Співак зібрав справжній аншлаг.
Тернополяни йшли до театру, як на прощу. Як завжди атмосфера була незабутньою, глядачі і співали, і танцювали, і пропозицію робили…
Мірзоян презентував новий альбом “Geraldine”, який викликав в публіки приємні емоції та неабияке визнання. Музиканти відривалися на повну! Здивували шанувальників неперевшеним соло на музичних інструментах.
Арсен народився в Запоріжжі. Змалечку навчився бути сильним, бо виховувала хлопця мати-одиначка. Він ніколи не ходив до музичної школи і досі не має музичної освіти. Його ніколи не вчили співати чи писати музику. Його не вчили бути артистом. Бо був він звичайнісіньким собі хлопцем. Змалку займався гантболом та самотужки освоював гітару. Вивчився на інженера кольорової металургії та 10 років пропрацював майстром на заводі “Запоріжсталь”. У 2000 році втратив слух на ліве вухо, а у 2004 на праве. Завдяки лікарям, Мірзоян знову почав чути, але не повністю. Лікарі забороняли йому займатись музикою, але він пішов далі – за покликом душі.
Історія його життя вражає, а пісні зачаровують.
Щоб зрозуміти його магію, потрібно хоч раз у житті побувати на живому концерті, і всі коментарі будуть зайвими…
Спеціально для порталу “Від Тарнополя до Тернополя” Арсен Мірзоян дав невеличке інтервю:
– Арсене, мовою Вашого дитинства була російська, що спонукало Вас до україномовної творчості? Чия творчість повпливала на формування Вашої музичної особистості?
– По-перше культура так якось розвивалась в Україні, дуже багато фестивалів, де виникло багато україномовних гуртів, яким я завдячую. Якшо відкинути “Територію А”, я її не сприймав, для мене то була якась взагалі… Краще були б лише “Scorpions” (сміється). І всі ті інші фірмачі, яких я слухав все життя – “Skid Row”. Але врешті решт почали з’являтися українські рок-гурти і так правильна музика виховувалась в мені. Все, що було російською мовою, для мене було – “савок”, просто “ващє”… не можу слухати. І руский рок такий він мені не те що в печінках, а вже хотілось робити щось нове. Згадуючи “Paradise Lost” альбом “One second”, коли вони нарешті з’явилися, бо були якось завжди в тіні Курта Кобейна. І так, все це накопали і почули, така музика була модна тоді. І це ще ми не копаєм класиків – мої улюблені “The Rolling Stones”.
– А якою мовою Ви думаєте?
– Однаково. І так, і так можу. А коли до мене звертаються російською, то я автоматично переходжу на мову співрозмовника. Для мене це не має значення.
– Ми знаємо, що в Вас було таке випробування, як втрата слуху, чи вважаєте Ви, що це було знаком Зверху, що музика – це покликання?
– Я не вважаю втрату слуху знаком (сміється). Може знаком є саме повернення. Не дарма ж мені повернули слух. До речі мені забороняли займатись музикою і хірург так і сказав мені: “Мужчина, обережно, ваші протези до того, скільки ви там прожити збираєтесь, можуть не дожити, а після Гусакова їх ніхто дороблювати не буде, то фахівець такого рівня, що треба пошукати”. А сам Гусаков мені казав: “Думай сам, нашо я тобі слух повернув.”
– Чи сумуєте за попередньою роботою? (Нагадаємо, що Арсен Мірзоян 10 років пропрацював майстром дільниці на заводі “Запоріжсталь”)
– Я? Канешно! (сміється) Я 10 років в 5 ранку вставав, біг в 20-ти градусний мороз. Просто в одній робі ти просто ходиш заповнюєш журнал, такі в тебе руки-крюки, в цеху -10 градусів… Я вже ні за чим не сумую, я вже навставався зранку колись там давно, я вже більше не хочу вставати рано! (сміється) Я не хочу цих режимів. Воно все дійсно дисцилінувало, але я гадаю, шо все дає свої плоди. І 10 років в спорті, і 10 років на заводі – це бахаж.
– Як часто ви відвідуєте Тернопіль? З чим асоціюється наше місто?
– Я так не пам’ятаю, але якщо чотири альбоми, значить і в Тернополі був не менше чотирьох разів (сміється). В мене є знайомі тут, в Тернополі, мені завжди подобалось озеро, парусні регати… Парад випускників бачив. Пам’ятаю моє перше знайомство з тернопільським пивом (сміється).
– Що потрібно для того, щоб Арсен Мірзоян переїхав жити до Тернополя? Чи подобається Вам життя в Києві?
– Нічого не потрібно, я не переїду (сміється). Мені Києва замало. Є люди, які не сприймають столиці, вона їм велика, сумбурна, а мені вона маленька і я можу її пішки пройти за годину всю. Я знаю, як доїхати в кожний район. Навіть, якщо мені кажуть приїхати на 2 год на Лук’нівку, то я кажу, що на 2 я точно не приїду, тільки на Русанівку (сміється). Таке воно специфічне місто, і все життя в Києві справді відбувається вночі, коли вже зникають затори, зовсім нема трафіку. Вночі починається все це “двіженіє”. Відбуваються творчі зустрічі, зйомки пілотів, кліпів. Все це відбувається вночі. Тому часто їдеш в 2 ночі з студії дзвониш і кажеш “ви на місці, хлопці?” – “так, ми на місці” (сміється) і заїжджаєш в гості. Тобто Київ живе вночі, всі продюсери працюють вночі, а вдень всі сплять.
– Що побажаєте читачам “Від Тарнополя до Тернополя”?
– Читайте більше, друзі. Читайте класику. Краще читайте, не дивіться телевізор. Перевіряйте, звісно, джерело звідки і хто все це пише, і обов’язково перевірте чи це дійсно казав Мірзоян (сміється).
Джерело.
