Тернопільська радіожурналістка Ірина Моргун в житті не пропаде. Жінка не лише вміє колотити бетон, професійно фугувати шви керамічної плитки, але ще й якісно косить газони, а ще копає і сапає, працює головним редактором радіопрограм. Вона любить пофілософствувати про життя.
Пані Ірина вирішила поділитися думками про стосунки між чоловіком і жінкою, а також своїми поглядами на себе і світ.
“Мудра жінка та, яка вміє правильно розставити акценти, – усміхається Ірина. – Ну, не приготувала я нині той клятий борщ. Не біда, що в холодильнику, окрім яєць і слоїка варення, нічого нема. Але подивись, чоловіче, як чистенько в нашій хаті! І як рясно в саду цьогоріч яблука вродили! А твоя дружина — ще той мудрагелик, вже замовила швидку доставку піци (чи суші, на ваш смак).
Словом, вміння перемикати увагу, не бути нудною і вміти дивувати — ці якості справжній скарб для кожної жінки, “- говорить Ірина.
Ірина Моргун народилася у селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області. За освітою – магістр культурології.
Жінка почала працювати на радіо під час навчання на третьому курсі Рівненського державного гуманітарного університету. Перше місце роботи – радіо «Край» РОДТРК.
“Переїжджаючи до Тернополя, шкодувала себе, – розповідає. – Бідачка, куди ж ти їдеш? А як же плани щодо наукової роботи, викладання в інституті, кар’єрне зростання? Вже пізніше зрозуміла: дурня це все. Виявляється, моя жeртвa заради дорогої сepцю людини мізерна. Це йому, живучи зі мною, доводиться жертвувати значно більшим — власним спокоєм, наприклад”, – зізнається Ірина.
Коли Ірина виходила заміж, то керувалася передусім інтуїцією і вважає, що не помилилася.
“Ідеальний чоловік — це особа з добре розвиненим почуттям відповідальності. У те, що чоловіка можна перевиховати, не вірю. Як на мене, секрет вдалого шлюбу і спокійного сімейного життя у вмінні йти на компроміс”, – зазначає журналістка.
Ірина зізнаєтся, що їй не подобається, коли чоловіки одягають те, що робить їх схожими на жінок, оскільки, чоловік в будь-якому віці у вузьких штанцях з дупцею по коліна в неї зацікавлення не викличе.
“Дуже люблю, коли мужчина вбирається у вишиванку. Але якщо примудриться вдягнути її під класичний чи офісний костюм – все. Він для мене як ікона стилю вмep.”
До свого зовнішнього вигляду Ірина Моргун також вимоглива.
“У жодному разі не сяду на ровер у вечірній сукні, а на роботу не прийду в коротесеньких шортиках. Але люблю робити яскраві акценти в одязі. Вважаю, що життя красиве, коли кольорове”, – відверто повіомляє жінка.
“Кажуть, негарних жінок не буває. Будьмо відверті: переважній більшості милують око в міру вгодовані та доглянуті створіння ще й зі смаком одягнені. Але, як відомо, будь-яке диво триває три дні і з однією красою жити не будеш. Хоча мені завжди подобалися красиві люди. Буває, може привернути увагу якась дрібничка. Тому одне з моїх улюблених занять – спостерігати за людьми. Може, у когось з вас виникала думка: «Чого це вона так витріщилася?» Вибачте, я без претензій, хобі у мене таке.”
Ірина зі своїм чоловіком Юрієм виховує двох дітей – Олену та Олександра.
“Виховуючи двох дітей, насамперед намагаємося враховувати їхні бажання. «Тато сказав» чи «Мама наполягає» – ці правила в нашій сім’ї дієві, але стараємося їм пояснювати, чому вирішили саме так, а не інакше. Звісно, вони бунтують, сперечаються. Переконана, поводитися треба так, аби діти мали позитивний досвід. Що з цього вийде — побачимо, коли вони виростуть.”
Найважливіше для Ірини – свобода, попри заглиблення у сім’ю, побут і роботу, яка забирає багато часу.
“Свобода – це щось схоже на можливість відкинути певні умовності. Задля щастя потрібно лише жити в мирі із самим собою. Іноді мене запитують, чи змогла б я сидіти вдома? Так, доглядала б квіточки, пильнувала банячки. Але недовго.”
Ірина звикла бути відмінницею в усьому, вдома – також.
“У побуті я естетичний педант, – продовжує. – Неорганізований, захаращений простір мене пригнічує. Вдома має бути гарненько, все на своєму місці. Люблю облаштовані зі смаком помешкання. Коли діти були дрібніші, думала, зaхвoрiю на якусь досі невідому людству просторово-клінінгову хвoрoбy. То конструктор під ногами валявся, то ті бісові мікроскопічні «ніндзяги» під килим залазили. Тут – папір різали, там – вже стіни помалювали. Тепер за чистоту й порядок бoрeмoся разом.”
Жінка дуже не любить лінивих.
“У мене був славний дідусь, знаний майстер на всю околицю. Будував церкви, хати, займався ковальством. Умів зробити і воза, й бочку, і скрипку. Трудоголіком був. Іноді косив чи ладнав щось на третій день престольних свят. Всі обурювалися, а він казав: «Робота – не гріх, лінощі гріх»”, – із захопленям розповідає Ірина.
Недоліки, які заважають їй у житті, Ірина відкрито визнає. Каже, що постійно потрібно працювати над собою.
“Не вмію визнавати своїх помилок, — каже. – А якщо й намагаюся, то роблю це невчасно. В цьому плані ще є над чим працювати. Коли маю поганий настрій, ходжу й дратую всіх навколо. Коли відчуваю, що атмосфера досягла точки кипіння, тікаю до спортзалу, на ровер або в інше місто. І, диво-дивне – настрій піднімається пропорційно до подоланих кілометрів.
А ще якщо не з’їла впродовж дня щось солоденьке, яблуко чи горішки – все, день пропав. Якби був клуб емоційно залежних – записалася б туди першою. Тому заняття у спортзалі двічі на тиждень і ровер коли заманеться рятують від нестачі таких потрібних моєму організмові речовин.”
Для впевненості у завтрашньому дні для жінки необхідні не лише люди, які її люблять, хобі, трохи спостережливості за іншими, а й трохи грошей і вміння не заздрити іншим.
” Гроші й статки – резюмує Ірина Моргун. – Хто їх не хоче? Тут або красти вагонами, або дуже працювати. Проте жити стає набагато комфортніше, коли виховуєш у собі та дітях здатність не заздрити. Мистецтво тішитися звичайному. Звучить пафосно й банально, але запитайте себе, коли ви востаннє дивилися на зоряне небо, спостерігали за тим, як по віконній шибі стікають обважнілі краплі дощу, або як солодко дрімають, тихо посопуючи, ваші діти?”
Джерело.
