Ірина Галущак – молода майстриня з Тернополя, яка займається реконструкцією старовинних українських народних прикрас із бісеру та вже має чималий досвід у рукодільній справі. Ми попросили пані Ірину поділитися секретами успіху та розповісти, як їй вдалося перетворити хобі у власну справу.
Хобі переросло в маленький бізнес
– Ірино, чому Ви вирішили займатися виготовленням прикрас, що підштовхнуло Вас до цього? І чому саме бісероплетіння?
– Творчістю і рукоділлям я почала займатися ще з дитинства. Спочатку була дитяча художня школа, потім – центр творчості дітей та юнацтва в Тернополі. Вдома мама і бабця займалися вишиванням, саме бабця навчила мене вишивати. Вже не пригадаю, скільки мені тоді було років, але вишивання захопило мене не так сильно, як бісероплетіння. Мала тоді декілька книжок і з цього все почалося.
Такий вид рукоділля подобається мені тим, що це яскраво, цікаво та швидко.
Щоб отримати результат і готовий виріб, не потрібно стільки зусиль та часу, як, наприклад, у вишиванні, коли виріб можна робити декілька місяців. У бісероплетінні це займає кілька днів, інколи й годин.
– Це для Вас більше хобі чи робота?
– Звісно, все починалося як хобі. Мені було страшенно цікаво. Спочатку освоювала різні техніки плетіння. Мама, яка брала участь у виставках вишивки, заодно виставляла і мої роботи, людям вони подобались, декілька продалося. Це ще більше пожвавило мій інтерес до роботи. Тепер…
Джерело.
