Про важливу й найінтимнішу частину партнерського життя – секс, його важливість та потрібність на певних етапах взаємовідносин між людьми, взаємозв’язок між платонічним та фізичним єднанням людей, пошуки справжнього кохання через одного чи багатьох сексуальних партнерів і не тільки про це випала нагода кореспондентці «Тернополян» поспілкуватися з тернопільським спортивним психологом, психологом-консультантом, психотерапевтом із багаторічним досвідом роботи Галлієм Кравчуком.
— Пане Галлію, мені частенько доводилося стикатися із людьми, які вважали, що секс є головною перевагою та сенсом стосунків. Чи погодитеся ви з тим?
— Нехай людина поїла, поспала, зайнялася сексом, їй все одно чогось не вистачатиме. Як казав Толстой: «Трагедія постелі не буде вирішена ніколи». Це тому, що душевна гармонія досягається не тільки одним «ліжком», але й іншими речами: спілкуванням, турботою, розумінням, співтворчістю. А коли люди зациклюються тільки на сексі – чекай трагедії. Рано чи пізно інтим починає набридати, а справжнє спілкування – ніколи не докучить. І в молодості, і в старості, й навіть перед смертю слова залишатимуться рушійною силою партнерської любові. Навіть хочеться зацитувати текст зі Святого Писання: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог… 3 Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. У ньому було життя, і життя було світло людей… »
— Пане Галлію, а на якому етапі взаємин партнерам доречно вступати у сексуальні відносини?
— Перший етап зародження взаємин між людьми розпочинається тоді, коли обидві половинки подобаються одне одному. Людям приємно разом проводити час, розмовляти, тобто це період еротичних стосунків. Після певного етапу роботи еросу між людьми настає не тільки платонічне єднання душ, а виникає і єдність тіл. Такий період взаємин є цілком нормальним для двох людей, бо партнери тоді роблять певний вклад у скарбничку кохання. Так, секс – це більша повнота кохання. І хочемо ми цього чи ні, при сексуальних стосунках на рівні душі й при допомозі тіл зростає довіра між половинками.
— В мене для вас досить незвичне питання. Щастя людей, які належать до секс-меншин залежить від того, хто є її чи його сексуальним партнером?
— Будь-які наші бажання, в тому числі й прагнення бути щасливими з кимось, досягаються лише тоді, коли вони чимось оплачені. У свій час я частенько не йшов тим шляхом, яким мене кликали піти люди з мого середовища, багато не купив з того, що мені хотілося мати. Та я зовсім не шкодую, що зробив такий, а не інший вибір. Відмовляючись, я пожертвував тим заради більшого – любові й поваги до себе. Не важливо навіть, людина зустрічається чи з хлопцями, чи з дівчатами, проте якщо вона вірить у своє божественне призначення і хоче, незважаючи ні на що, виконати важливу життєву місію, вона цього досягне. Віра без зусилля – мертва. Тільки зусилля потрібно розстановити правильно: більше напруги докласти на свою уяву і віру, а менше – на роботу.
— Пане Галлію, в залежності від того, скільки особистість має сексуальних партнерів, на які категорії ви поділите людей?
— Є категорія людей, які почуваються вільними від «стрибків» уліво, вправо, адже їм потрібна для життя лише одна людина. Такі особистості вільні не тільки від того, щоб завойовувати кожну чи кожного. Протягом життя вони підкорюють лише одного партнера, перебуваючи з ним у співтворчості та збагачуючи моральними якостями свою половинку. Такі люди називаються андрогенами, а я навіть можу назвати кілька з них. В андрогенної пари – два тіла, дві душі, але дух єдиний. Цими парами люди лише додають світла і любові до загальної скарбниці Всесвіту. Тільки є й інші типи людей, які можуть мати багато сексуальних партнерів і продовжувати шукати нових супутників. Такі особистості через зміну партнерів намагаються також відшукати для себе єдину людину й досягнути з нею щастя.
— Галлію Порфировичу, а хіба щастя людини вимірюється кількістю сексуальних партнерів?
— На мою думку, від того, скільки в людини є сексуальних партнерів, не залежить міра щастя людини. Не можна стверджувати, що щасливішою є особистість, яка вступала в сексуальні відносини з багатьма компаньйонами, аніж та, яка мала мало супутників. Хоча мені частіше доводилося стикатися з людьми, які мали сексуальний досвід з великим числом партнерів, при цьому ці люди були надзвичайно розчаровані своїм життям і навіть деградували.
— А яку відому постать, яка уславилася, як «ловелас», ви могли б зараз пригадати?
— Як приклад, героєм, який уславився любовними пригодами, був Джакомо Казанова. Тільки цей чоловік з усіма його відомими любовними авантюрами, не був досить щасливою людиною. Він страждав від того, що, помінявши безлічі жінок, не міг відшукати свою єдину половинку. От і люди, які часто вступають у нові стосунки, можуть бути внутрішньо дуже нещасливими. З іншої сторони, такі «ловеласи» не часто зізнаються собі в тому, що їх турбує або ж не розуміють, що штовхає їх до зміни партнерів.
— Чи варто засуджувати тих людей, які в стосунках не зупиняються на одному чи кількох партнерах?
— Звичайно, мати багатьох любовних супутників – не злочин, але й достоїнства в цьому немає ніякого. Як ми казали, людина змінює партнерів задля пошуку того єдиного. Тільки кращих результатів в такому шуканні досягає не той, хто «перебирає», а той, хто вміє вчасно зупинитися і спитати себе: «Що я дійсно шукаю? « Чого я насправді прагну?»
— Мені також доводилося зустрічатися з людьми, які хотіли чинити певний вплив на свою половинку? На вашу думку, наскільки позитивним, згубним може бути такий вплив на коханого чи кохану?
— Величезна помилка обох половинок у тому, що вони намагаються змінювати один одного. Для того, щоб перевтілювати когось, потрібно насамперед розпочати зміни з себе. Власну особистість не легко переінакшувати, але якщо людина має вагому мету, то особистість зробить усе задля зміни себе. Якщо, наприклад, головним маяком перемін є кохання, ти знайдеш будь-яке «як» заради цього великого почуття. Якщо ви плануєте чинити зміни заради власного «его», особистої правоти, образи (що кому очі заступає), то це лише свідчить про те, що особистість не надто дозріла до стосунків. Наприклад, якщо два крила лебедя – це партнери, а тулуб птахи – це кохання. Цінним є не сам тулуб, а розмах крил, які несуть це туловище. Якщо потрібно зменшити свої розмахування заради того, щоб не вбилося туловище, то обидва крила це зроблять.
— Можливо ви, як досвідчений психолог, скажете, що насправді в частих випадках стає причиною розриву відносин між партнерами? Як цьому запобігти?
— Почасти, після певного періоду стосунків, партнери розходяться, а любові начебто й не було. Це трапляється радше не через розбіжності в характерах особистостей, як часто прийнято вважати, а через те, що чоловік і жінка не шукали підходу одне до одного, не намагалися в певних питаннях зрозуміти партнера. Вони не змінювалися самі, не перемінювали підходи у стосунках. Могли хіба що змінювати сексуальні пози, тільки й це згодом набридало. А не намагалися дізнатися, що турбує, нехай, ту саму Анну? Чому вона буває злою, засмученою чи навіть пригніченою? Саме на основі намагання порозумітися, що йде від однієї половинки, та саморозвитку з боку іншої сторони між партнерами виникає взаєморозуміння – а звідти співпереживання, спільна турбота, взаємодопомога. Ми не сваримося, не обговорюємо поза очі, не клянемо, не звинувачуємо супутника чи супутницю, а починаємо його розуміти.
— Галлію Порфировичу, а які люди, на вашу думку, цілковито готові до партнерських відносин?
Готовими вступати в партнерські відносини є насамперед ті люди, які фізіологічно дозріли до певних стосунків. Окрім цього, щоб перейняти всі підвалини й тонкощі взаємин, в чоловіка та жінки має бути й моральна, розумова зрілість. Для обох партнерів поради інших людей не є зайвими. Та, з іншого боку ніхто не прийме за вас остаточного рішення, до того ж, завжди потрібно остерігатися різнорідних спокус. Адже Господь Бог кожному з нас дав свободу вибору, проте відповідальність ми повинні мати свою.
Джерело.
