Письменник з Тернопільщини вміє обходитися без грошей

Кожна людина отримує найбільшу насолоду від того, що їй вдається найкраще зробити. Так вважає тернопільський письменник, літературознавець, редактор і педагог Петро Сорока. Пан Петро щасливий тоді, коли йому вдається стилістично викінчити якийсь текст. Він рано навчився читати (до речі, самотужки) і ніколи не розлучався з книжкою. Десь уже з шестирічного віку гостро відчув, що це його доля. Книжки подарували цьому чоловікові золоте дитинство.

Отже, розмови в дорозі до себе і Бога.



Про життя і смерть, про довіру і обман, про гроші, жінку і янголів…

– Пане Петре, скільки вам років за відчуттям?

– Якщо Ви починаєте з віку, то, виходить, мої справи, на Ваш погляд, дуже кепські… Насправді відчуття років у мене не стійке. Іноді здається, що 33, іноді, що 50, іноді й усі тисячу. Але я намагаюся не забувати, що мені 62, щоб не робити якихось різких жестів, які не личать людині в такому віці.

– Кажуть, в кожній дорослій людині живе маленька дитина. Це так?

– Це відчуття не зникло і, сподіваюся, ніколи не зникне. Я постійно намагаюся зберегти в собі оце дитинне зачудування світом. Якби цього не було, не було б нічого доброго у творчості, не тільки «Симфонії Петриківського лісу», де по-дитячому я вдивляюся в кожну травинку і квітку, а й віршів і казок для дітей.

– Вам доводилося іноді брехати в житті?

– Це дуже непроста тема. Є брехня і є вигадка, фантазія, домисел… Я рано зрозумів, що вигадка може бути рятівною і часто послуговувався нею. Це мене оберігало від багатьох прикрощів. Доростання до правди – довжиною в життя. Але оскільки я письменник, то маю розуміти: в мистецтві правда без вигадки немислима. Добре про це у Пришвіна: «Правда – це мій літак, а вигадка – бензин. Я заливаю бензин і мій літак злітає».

Звичайно, брехати в житті, оббріхувати – це огидно. Але це інша тема. Брехня – гріх. Чи брехав? Так. Чи свідомо? Не знаю, не завжди. Інколи людина робить негарні речі не тому, що вона така порочна, а тому що не відає, що робить.

Суворий і черствий не винні, що не співчутливі, і жорсткий не винен, що завдає болю. Якби це було не так, то Христос не просив би в Отця: «Прости їм, бо не відають, що коять».

І не велика заслуга милосердного в тому, що помагає ближньому, а щедрого і багатого в тому, що розсипає бісер для бідних. Усе з вищої волі. Але лихому треба боротися з тим темним, що є в його душі, а добросердному примножувати світло, бо, може, тільки для цього закинуто нас у цей роздвоєний світ. А все інше проясниться на небі.

– Чи часто Вам трапляються підлі люди?

– Ми живемо у змішаному світі, де багато темних, підступних, підлих людей, але не менше світлоносних, красивих душею. Кожен вибирає для спілкування, дружби таких, з якими йому добре. Мені добре з письменниками Божого надиху. В іменах це відбито так: Василь Трубай, Любов Пономаренко, Валентина Мастєрова, Ольга Яворська, Михась Ткач, Василь Захарченко, Андрій Кондратюк… Цей перелік можна продовжувати ще довго.

– Щирі люди – які?

– Людина повинна бути щирою, відкритою і зичливою. Усупереч усім обставинам. Навіть страждаючи від цього. Без жертви в цьому світі не обійдешся ніяк. Не можна змішувати цинізм з любов’ю і довірою до ближнього, крижану холодність душі з сонячною відкритістю серця. Де відкритість – там тактовність і вихованість. Адже ми готуємося перейти у світ, де «всі про всіх усе знатимуть».

– Часто ображалися на людей? Вмієте прощати?

– Яке це щастя, коли доля дарує можливість пробачити іншій людині завдані тобі прикрощі й болі. Бо «простіть і вам проститься». Але, на жаль, не можу похвалитися, що цю важку науку опанував досконало. Ні! Часто рана, завдана іншою людиною, зарубцьовується неймовірно повільно і я хочу та не можу пробачити кривднику.

Я слабка людина. Я ранимий і образливий, за що незрідка просто ненавиджу себе. За що ображався, питаєте Ви? Та за що тільки не ображався? І за критичні випади, і за обмовляння поза очі, і за одверте нерозуміння і за просту невдячність. Але все це, за великим рахунком, така марниця. Треба вчитися прощати, знову і знову кажу собі. Треба. Бо, знаю, що і я не кращий.

Джерело.