Одне немовля з пoлoгового зустрічали двома возиками: Місцеві кавалери дівчат з училища “кадрили” на дискотеці

Інколи життя відмовляє нам в наших менших бажаннях лише для того, щоб пізніше дати більше і краще. Історія, яку розказали випадкові знайомі, тільки підтверджує цю думку.

Валя приїхала до міста вступати в училище при великому меланжевому комбінаті. Сільська дівчина після восьмирічки, наївна й полохлива, привезла з собою клунок із постіллю та кілька плать. Мати обіцяла потім ще картоплі та городини передати. Ото й усе придане. В ті радянські часи багато дівчат, щоб вирватись із села, поступали вчитись у місто.



Не мало значення куди, головне – зачепитись. А вийти заміж за «городського» – то взагалі було найзаповітнішою мрією, бо означало нове життя подалі від обридлих городів і поближче – до централізованого опалення.

За перший рік навчання Валя наслухалась сотні різних історій, прикрашених небилицями та пікантними подробицями. Більшість із них закінчувались, звісно ж, щасливо. Досить часто в гуртожиток забігали молодички з дитячими візочками, які два-три роки тому мешкали саме тут. Інколи Валя лиш диву давалась, як могли деякі дівки вискочити заміж за таких гарних хлопців, але їй все швидко пояснила сусідка по кімнаті. Місцеві кавалери та дівчата з училища зустрічались на дискотеці, де хлопці пили та «кадрили» дівок, а ті, в свою чергу, старались затягнути їх до ліжка. А потім все просто: вaгітність, заміжжя, і не має значення, є любов чи ні. Були, звичайно, й історії про байстрюків, але кому хотілось думати про погане? Кожна вірила в свого «городського принца», і не біда, що випиває чи з лиця непоказний, аби квартира булла.

Валя не поспішала заводити аж такі близькі знайомства: мати сказала, що приб’є, як принесе додому дитя в подолі. І так воно й було б, характер у матері залізний. Сама тягнула двох дітей, тому добре знала, як то важко жити матері-одиначці. Але за півтора року таки дочекалась дівчина свого щастя: на дискотеці познайомилась з Олегом, молодим симпатичним спортсменом. Трохи пізніше дізналась, що він займався не дуже порядним бізнесом, як і багато хто в ті часи – був на підхваті в якогось відомого бaндита. Але квартира та машина з будь-якого «спортсмена» робили перспективного нареченого. І Валя, забувши про материні настанови, з головою поринула в любов.

Якби ж хтось ж знав, що таких «валь» у нього було в кожному гуртожитку? Хлопець підгулював собі, обіцяючи кожній щасливе майбутнє. Але звістка про вaгітність швиденько спровадила «перспективного принца» подалі від меланжевого комбінату. Правда, кинув якісь гроші на абoрт, але сказав, щоб не шукала його більше, бо «братки» вивезуть до лісу, що й не знайде ніхто.

З важким серцем поїхала Валя додому, шукати поради в матері. Але та, почувши таку новину, навідріз відмовилась признавати бaйcтрюка. Ще й пригрозила, що вижене з дому зі скандалом, якщо дочка поткнеться в село з дитиною: «Такого позору мені не треба! Хотіла городського – май тепер, живи собі в тому городі, як хочеш! Все село пліткуватиме, нащо мені такий сором! Іди геть з очей моїх, сором то який, леле!!!»

Єдиними, хто не відвернувся від Валі, були її подруги з гуртожитку. Молоденькі дівчата, самі без кутка і без підтримки, вони відмовили дівчину від абoрту і всю вaгітність підкормлювали, хто чим міг.

І коли Валя народила здоровеньку дівчинку, то саме подруги прибігли під пoлoговий з новеньким дитячим візком і звісткою про те, що їм таки вдалося вибити для неї окрему кімнату в гуртожитку!

Яким же було їхнє здивування, коли, вийшовши веселою компанією за ворота пoлoгового будинку, вони наштовхнулись на Валину маму з таким же возиком, прикрашеним червоним бантом! Як вона дізналась про пoлоги – Валя тоді так і не допиталась. Значно пізніше подруга призналась, що всі ці місяці писала листи її мамі, розповідала про вaгітність і просила простити свою доньку. Відповіді жодного разу не отримала. Але материнське серце таки не камінь, тому, врешті-решт, молода матуся отримала не лише донечку, а й щасливу бабусю. І два однаковісінькі дитячі возики.

Джерело.