Здається, що все почалося з премії. Я так зраділа, коли чоловік вручив мені 15 тисяч понад зарплату – стільки «дірок» накопичилося по дрібницям, а грошей же ніколи не вистачає. У мене навіть настрій піднявся! З такого приводу ми запросили на вечерю Маринку з чоловіком. Чоловіки наші в одній фірмі працюють, а з Маринкою ми познайомилися і потоваришували, коли я заміж вийшла. Дружимо не так, щоб близько – самі розумієте, які у заміжньої жінки подруги, де час на все взяти? Але спілкуємося завжди із задоволенням, свята, там, дні народження.
Сиділи весело, чоловіки теж в настрої були, а коли ми з Маринкою втекли на кухню, нібито за пирогом, а насправді попліткувати, випадково розмову за премію і зайшла. Маринка не втрималася і стала хвалитися, що тепер вони точно в Туреччину поїдуть у відпустку, раз такі гроші на голову звалилися.
Я скептично помітила, що на 15 тисяч далеко не заїдеш, хіба що частину додати. Маринка здивувалася: Коли ти стільки встигла потратити? Адже тільки вчора гроші з’явилися! Але ж наші отримали майже по 50 тисяч премію – порівну! – сказала Марина, потім раптом замовкла.
І ось, не витримавши очікування, я запитала його прямо – чому він мені не сказав, що премія в три рази більше, і на що ми витратимо гроші. Чоловік з досадою пробурмотів: Маринка сказала? Потім додав: У мене немає грошей, я їх витратив. Я була просто приголомшена і не знаходила слів.
Ми одружені 11 років, у нас дві доньки, одній 5, а інший 8 років. Він дівчаток дуже любить, коли є час, грає з ними, гуляє. Після других пoлoгів у мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, і я змушена була звільнитися з роботи. Та й з двома дітьми турбот і вдома повно. Живемо ми не розкішно, але на нормальне життя цілком вистачає. Звичайно, стало більш напружено із грошима, коли я перестала працювати, та й незвично було весь час звертатися до чоловіка, якщо потрібно щось купити. Але іноді щось батьки підкидали. Загалом, цілком гідно, мене таке життя не напружувало, так як до багатства я не привчена, та й не в грошах щастя!
Виявляється, у чоловіка є інша жінка, більш того, два роки тому вона нaродилa сина, з його згоди і з його бажання (він завжди мріяв про сина). Дитину чоловік визнав, дав своє прізвище і дуже любить. Але, він любить і наших дочок, і мене, і ту жінку теж любить. Гроші він витратив, щоб відправити на дачу сина з матір’ю, тому що хлопчик часто хворіє. Йти від нас він не збирається, але відмовлятися від сина теж не стане.
Скaндaлів й істерик я не влаштовувала – не вмію, та й надто все це було важко, чи що. Обміркувавши все і не знайшовши ніякого виходу, я відновила цю розмову з чоловіком і запитала, як ми будемо жити далі? На що він, не приховуючи досади, сказав: Ну що тобі не живеться? Все у нас нормально! Жила ж досі – так і далі жити будемо! І все! Він і живе як і раніше: ходить на роботу, займається у вільний час з доньками, іноді затримується, іноді їздить у відрядження. Ми навіть розмовляємо про щось. Навідувалась до мене Маринка, з вибаченнями, але я її вигнала. За те, що все знала і не сказала, за те, що в очі говорила одне, а позаочі, втім, це зовсім неважливо.
Зовні нічого у нас не змінилося, тільки я тепер сплю в кімнаті з доньками. Чоловік на це сказав, що я дурниці роблю і сім’ю руйную, але не наполягав. А у мене щось в голові не вкладається.
Все передумала уже. Піти з дівчатками? А як жити і де жити? У батьків квартира з двох кімнат, так там сестра з дитиною з ними живе, розлучена. Їм самим допомога потрібна – хворіють часто. Вони так раділи, що хоч у мене все добре, тому що з сестрою проблеми.
Я навіть в чомусь його розумію. Після других пoлoгів мені сказали, що більше не зможу мати дітей, а чоловік ще до весілля говорив, як він мріє про сина. І ось та жінка йому нaрoдила, довгоочікуваного спадкоємця, зробила те, що не змогла і не зможу вже я. Дівчата наші його обожнюють – він з ними добрий, ласкавий, турботливий. А як мені жити? Кожен раз, коли його немає вдома, я уявляю, що він там, в тій хаті, грає з дитиною, їсть вечерю, приготовану іншою жінкою, лягає з нею в ліжко. І такий біль в серці, що не розкажеш!
Якби не ця хвороба, я б змогла нaрoдити йому сина, і він ніколи б не подивився на сторону, я впевнена, не в його це натурі. І так жити не можна, і як жити – не знаю.
Джерело.
