Ця робота уособлює героїзм, мужність, ризикованість та романтичність водночас. Нині наш земляк є успішним постановником трюків у різних фільмах. Його запрошують відомі кінематографічні компанії світу. Адже хорошого каскадера цінують не менше, ніж продюсера. Ба, існує навіть своя родина трюкачів, вони спілкуються, обмінюються досвідом та готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу. Таємниць цієї надзвичайної та небезпечної професії немало.
Вадим Павленко виріс та народився в Тернополі.
Закінчував місцеву школу №4. У 2011 році поїхав з міста, аби спробувати себе в кіно. Екстрім та адреналін завжди манили та приносили задоволення. Оскільки ще з дитячих років Вадим тяжів до спорту, займався карате та боксом, брав участь у змаганнях, то фундамент у нього вже був. Адже, каже, що каскадер – це сформований спортсмен, зазвичай єдиноборець чи гімнаст. Без фізичної підготовки нічого не вийде.
Про небезпечні трюки та захоплюючі сюжети фільмів Вадим розповів в інтерв’ю “RIA плюс” – Що означає бути каскадером? Безумовно, це стиль житті, у чому він проявляється? – Дійсно, каскадерство – це спосіб життя, якого варто дотримуватися. Я не маю за плечима акторської освіти, але закінчував курси, проходив ряд тренінгів та навчань щодо основ акторської майстерності, виконання трюків тощо. Нині, коли вже знявся у понад сотні картин, все одно продовжую вчитися і тренуватися, адже час не стоїть на місці, як і кінематограф.
Ми мусимо бути в тренді. – Коли взагалі виникло бажання зайнятися цим екстремальним мистецтвом? – Певно, підсвідомо прагнув до цього ще з дитинства. Я підростав на фільмах про Брюса Лі, Джекі Чана. Займався карате, кік-боксингом, гімнастикою. Раніше у Тернополі взагалі не було можливості думати про кінокар’єру, нині вже є рух у розвиток кінематографу, це тішить. Я працював охоронцем, шукав себе. Потім поїхав з Тернополя, як можна взагалі потрапити в кіно. Ходив на кастинги, спочатку мене кидали лише на “масовки”. Поступово познайомився з каскадерами, мені пояснили, що потрібно для того, аби опанувати професію. Насправді виконавці трюків існують за принципом «закритої сім’ї», у яку дуже важко потрапити, хіба через знайомих. Для прикладу, якщо я даю рекомендацію стосовно тієї чи іншої людини, то це означає, що рекомендована мною особа – серйозний спортсмен. Приблизно так трапилось і зі мною. Хоча я наполегливо йшов до своєї мети. Звернувся із заявою про вступ у Гільдію каскадерів. Здав екзамени, пройшов атестацію, отримав посвідчення та почав працювати.
– Чи змінилося уявлення про роботу після того, як уже почали нею займатися? – До занять каскадерством я вів доволі ризикований та екстремальний спосіб життя, тому потрапив у свою стихію. Пощастило направду: не маючи ні крутих зв’язків, ні досвіду роботи, приєднатися до лав професіоналів. Хоча попереду було багато спроб, невдач та перемог. – Якщо простими словами, хто такий каскадер, окрім того, що він виконує небезпечні трюки? – У першу чергу, він – спортсмен. І чим краще його майстерність, тим більші перспективи. Потрібно знати, як правильно впасти, аби сильно не травмуватися. Як ставити руку чи ногу, як згрупуватися – у спортсменів такі ази відточені на рівні підсвідомості. У Гільдії каскадерів є чемпіони світу з того чи іншого виду спорту, майстри міжнародного класу. Їх лише перевчають для гри у фільмах. Мені також спорт допоміг стати тим, ким я став.
– Багато глядачів ототожнюють акторів та каскадерів, вони не помічають підміни. Як це все відбувається? У який момент міняють героїв фільму? – У мене є багато сцен, коли я дублював акторів. Як це все відбувається? Мене вдягають так само, як того чи іншого персонажа. Дрібні деталі промальовують та роблять виразними, приміром, комір загнутий чи шрам на руці, одяг, довжину волосся тощо. У момент, коли в актора мають вистрілити, спрацьовує стоп кадр. Тоді вже заходжу я і виконую трюк, зйомка, як правило, відбувається зі спини. Коли картина змонтована, то відрізнити героїв уже проблематично.
– А яким чином балансується різниця у фактурі, зрості героїв? – Намагаються підбирати подібних. Але, якщо і є невелика різниця, то вона маскується одягом. Наприклад, актор вибігає у капюшоні, так само робить і каскадер. У динаміці відмінність не дуже прослідковується. – Які найбільш небезпечні трюки доводилось виконувати? Які травми отримували? – Насправді може навіть найпростіший прийом принести багато неприємностей. Впав не так, а на землі – камінець, і ось – травмувався. Серед трюків із підвищеною небезпекою – мене автомобіль збивав на швидкості 35 км/год. Треба було впасти на капот, скло, перелетіти через машину. І це все в реальному житті. Ніякого монтажу! Ти стоїш, а на тебе їде автомобіль. Наша робота – це усвідомлений щоденний стрес. Тому я знаю, що всі мої дії матимуть ті чи інші наслідки. Голова чиста, усі рухи наперед сплановані. Тут каскадери нагадують хірургів, кожна дія має бути чітко продумана, адже спізнився на секунду, і можна не тільки ноги переламати, а й загинути. Не страшно, коли збиває машина чи в мене стріляють. Гірше – погано зіграти.
– То чим закінчилась та історія? – Я отримав травму. Задній вивих плеча і перелом головки суглоба. Невдало приземлився – і ось результат: операція, спиці і так далі. Півроку я ходив із зафіксованою рукою, потім ще стільки ж часу пішло на реабілітацію. Я дуже хвилювався, чи повернусь у професію після травми. – Цікаво, як за кордоном? Там каскадерів давно страхують, чи практикується це в нас? – Справді, у багатьох моментах там безпечніше. Наприклад, коли збиває машина, каскадера на тросі піднімають у повітрі, і він просто виконує трюк – перекочується через авто. Потім під час монтажу той трос замальовують. У нас – ні. Усі сцени відпрацьовують у реальному часі, без фальші. – Спілкуєтесь із каскадерами з інших міст чи країн? – Так, ми – як одна сім’я, неважливо від того, хто і де живе. Товаришуємо у соцмережах. Коли їду в якусь країну, то можу написати своїм знайомим, і вони завжди раді допомогти. Можемо не знати один одного, але ми – побратими.
– Чому гра каскадера більше приваблює при перегляді екшн-сцен? – Певно, тому що ми більш реалістично відточуємо кожен момент, ми знаємо, як зробити це красиво. Наші керівники знають, хто із каскадерів краще впишеться в той чи інший сюжет. Якщо актор не знає, як контролювати удари, коли правильно зупинитися, то ми в цьому – спеціалісти. Недаремно каскадерів вважають гарантами безпеки. І саме вони відповідають за це на знімальному майданчику.
– Чи страхуєте своє життя, наповнене ризиком і небезпекою? – Раніше я не був застрахований, були моменти, коли мусили шукати гроші по знайомих, аби заплатити за операцію та лікування. Страхуємося за свої кошти. Гільдія має колективні договори про страхування працівників. – Ви не лише каскадер, а й актор. Яка робота імпонує більше? – Важко сказати. У моєму списку – участь у близько сотні робіт. Працюю в різних країнах світу. – У яких українських фільмах знімалися? – “Ментівські війни”, “Звонар”, “Зустрічна смуга”, “Обручка з рубіном”, “Дике поле”, “Подорожники”, та інші. – Ви майже весь час граєте поганих персонажів. Може, хотіли б виконати і позитивну роль? – Я був і хуліганом, і спортсменом, і військовим, і колектором, і артистом цирку. У реальному житті я свого часу прожив якісь епізоди своїх персонажів, тому мені легко втілитися в таку роль. – Усе ж – більше манить позитив чи негатив у сценічних образах? – Позитивні ролі є. Але моя статура, фактура, типаж не підходять. Режисер, як рентген, бачить, яку роль ти краще зіграєш.
– Що думаєте про український кінематограф загалом? Як він змінився впродовж кількох років? – Він виріс, хоча є сируватий. Але зазвичай це пов’язано із організаційними моментами. Тішить те, що кінематограф став самостійним, рухається без допомоги вже Росії. Є дуже багато цікавих проектів. Інші країни знімають фільми у нас, кіно добре себе зарекомендувало. – Ви співпрацюєте із тернопільською КіноКомісією. Розкажіть про спільні ініціативи. – Ми зустрічалися з Леонідом Бицюрою, порадилися, домовилися про те, що я долучуся також до позиціонування Тернополя як культурного центру та локації для розвитку кінематографа. Маю на увазі ряд проектів, які ми будемо реалізувати. Але завчасно говорити про них не хочу.
Джерело.
