Десятикласниця Тетяна Луцишин написали зворушливий твір про Героїв Небесної Сотні. Дівчинка є ученицею Тернопільської спеціалізованої школи №3.
Тетяна Луцишин – стипендіат міського голови, переможниця предметних олімпіад, “Учень року”.
ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКОЇ ГОДИНИ…
Час летить… Не стишують стрімкого лету роки, дні повняться подіями, мов ріки навесні, а доля невблаганно вносить свої корективи й мережить сторінку за сторінкою книгу буття українського народу, який «зродився великої години, з пожеж війни, із полум’я вогнів…».
І справді, історія нашого народу – це найяскравіші і, водночас, найтрагічніші миті пройденого шляху: це поступ і героїчна боротьба, знакові постаті та доленосні рішення. Історія нашого краю зіткана з найтоншого мережива душевних і сердеч¬них тривог, бо через віки «плекав нас біль по втраті України, кормив нас гнів і злість на ворогів».
Не приборкати час, не відкликати літ, не змінити задуму Творця… Здається, що іншого шляху, крім боротьби, для України вже немає. Знову і знову, під синьо-жовтим прапором свободи, українська нація демонструє світові безліч прикладів мужнього героїзму епохи сучасності…
Легендарна оборона Донецького аеропорту… 242 дні незламного героїзму – це безсмертний подвиг українських героїв нової доби – подвиг «кіборгів», що залишалися вірними своїй «вітчизні до загину», бо Україна для них – понад усе!
Більше як пів року донецький аеропорт залишався важливим українським форпостом, стратегічною перевагою при визначенні лінії розподілу біля Донецька. Ворог здійснював постійні атаки на аеропорт, а він, разом із прилеглими висотами, і надалі залишався під контролем незламних українських воїнів. Тут велися най¬запекліші і найкривавіші бої, тому після багатьох штурмів, аеропорт отримав сим¬волічне значення – «форпосту української землі», «символу незламності та нескоре¬ного духу української нації».
Для України – це свідчення героїзму її бійців, що успішно протистояли потужним силам ворога. Недарма захисників донецького аеропорту за стійкість і мужність ворог назвав «кіборгами». Цим грізним – «кіборг» – озброєні проросійські бойовики намагалися пояснити причину, чому не можуть зламати запеклий опір оборонців аеропорту.
Дійсно, наші герої стояли не на життя, а на смерть. Такої самовіддачі та самопожертви світ уже не бачив давно. «Холоне» кров у жилах коли читаю слова кулеметника 93-ї бригади Олександра Сергєєва: «Якби росіяни хоч раз побачили купи трупів своїх співвітчизників навколо аеропорту, побачили, як бродячі пси гризуть людські кістки і бігають з відірваними головами мерців у зубах по злітній смузі, вони б назавжди зненавиділи цю війну…». Аж не віриться, що таке можливе. А надто, коли таке жахіття і така трагедія відбуваються на початку ХХІ століття. Ще більше не можу повірити, що усе це не історія, а реальні події сьогодення, які відбувались і відбуваються на теренах моєї України…
Я схиляю голову перед мужністю, патріотизмом та самовідданістю тих, хто героїчно бореться за свободу нашого народу, хто перевертає свідомість сучасників, за тих, хто «не хоче ні слави ні заплати, бо заплата для них – це радість в боротьбі». Наші герої довели, що лише той, хто бореться за свободу свого народу, хто готовий краще вмерти у бою, а ніж «жити в путах, мов німі раби», кого у бій веде «борців упавших слава» має таку силу, яку можна пояснити надприродним – це не солдати – це «кіборги».
Низько вклонімося нашим славним воїнам, славному українському народові за його незламний дух і за волю до незалежності, що пронесені крізь віки. Їх вчинки – це свідчення того, що ми нація, яка «зродилась великої години». Ми – «тверді, міцні, незламні мов граніт». Ми трепетно пам’ятаємо минуле, карбуємо сьогодення і закладаємо фундамент майбутнього. Ми знаємо, що «плач не дав свободи ще нікому», а «світ здобуває» лише борець. А тому ми зробимо усе для того, щоб країна з великою історією мала велике майбутнє.
Джерело.
