«RIA плюс» продовжує цикл публікацій «Подорож до центру Галичини». Це журналістсько-краєзнавче дослідження про село Нараїв Бережанського району та його околиці.
У попередній публікації ми розповідали про трагедію, яка трапилася на хуторі Кулеби неподалік Нараєва. Тоді сотня енкаведистів оточила сімох підпільників ОУН. Усі молоді борці загинули. Жителька хутора Кулеби Ганна Дика розповідала, що в той самий день тіла загиблих та пораненого погрузили на вози і повезли. Сім десятиліть вважалося, що семеро підпільників знайшли свій спочинок в Бережанах.
Велика ймовірність, що це не так.
Де поховані кулебівські хлопці «Енкаведист» Токарєв у своєму акті звітував: «Трупы убитих бандитов направлены в морг больницы г. Бучача, ни у одного из убитых каких-либо личных документов, удостоверяющих личность убитого не обнаружено». Віднайти точне місце поховання сімох кулебівських підпільників ОУН не вдалося. Та у Бучачі кажуть, що сотні безіменних могил є на невеликому занедбаному цвинтарі. Директор Бучацького музею «Меморіал» Орися Синенька розповіла, де найбільш вірогідно ховали людей після моргу, знищених сталінським терором в 1939-41 роках: – Наших, яких привозили з лісів і криївок Бережанського району, їх всіх вивозили на гору Федір і там скидали в рови, ями, окопи. На горі, одразу після Незалежності, ми насипали могилу воякам ОУН-УПА. А ті, що були в моргу, всіх, хто гинув перед війною від рук енкаведе, вивозили і закопували, де нині невеликий запущений цвинтар в підліссі. Це – як їхати з Бучача на Чортків. Ми зробили на тому цвинтарі могилу, що там захороненні учасники УПА. Там є дуже багато безіменних гробів, – підкреслила Орися Синенька.
Арешти, втеча і сибірські табори При проведені так званої операції НКВС заарештували місцевих мешканців: Івана Янчинського, Миколу Даниловича Кулебу та Миколу Олексійовича Кулебу. Їх відвезли в тюрму до Тернополя. Нині на місці тюрми Історико- меморіальний Музей політичних в’язнів. Трагічну долю арештованих розкриває Прокуратура Тернопільської області, яка в 1994 та в 1999 роках розглядає за поданням родичів Івана Янчинського та двох Микол Кулеб справи їх реабілітації.
Отож, з документів Прокуратури випливає, що трьох обвинувачували в переховуванні активних оунівців, у тому, що створювали їм криївки, забезпечували їжею та були кур’єрами. Трьох очікувало заслання до Сибіру, але потрапили туди не всі. З Постанови прокурора відділу реабілітації прокуратури Тернопільської області Фоміцького Е. В. від 30.04.1999 р: «До місця призначення в Магнітогорську тюрму №3 прибув лише один з них – Кулеба М. О., який 7 травня 1942 року у вказаній тюрмі помер. Янчинський І. С. та Кулеба М. Д. під час евакуації з-під варти втекли додому в с. Кулеби-Нараїв Бережанського району. Навесні 1943 року Кулеба М. Д. добровільно поступив до ОУН-УПА. Мав псевдонім «Бистрий». Влітку 1945 р. приймав участь в боях проти Червоної Армії. 14 грудня 1945р. заарештований Бережанським РВ НКДБ. 29 березня 1945 р. його було засуджено… до 15 років каторжних робіт з конфіскацією майна». З іншого архівного документу СБУ, Микола Данилович Кулеба помер 6 вересня 1946 р. на таборах Магадану в тюрмі «Севвостлаге». Щодо Івана Янчинського, він у друге не був заарештований.
Є дані Прокуратури області, що помер в тюрмі в 1942 році. Але за іншими даними тієї ж Прокуратури, кулебівчанин пережив війну. – З розмов людей знаю, що Янчинський жив після війни на Кулебах разом із сім’єю. До колгоспу не вступив. Був одноосібником і мав коня, – розповів про нього Роман Лопушанський Варто також додати, що справу підпільників ОУН Бережанський РВ НКДБ направив на особливий розгляд НКДБ СРСР до Москви. Усі троє, які переховували і допомагали кулебівським героям, реабілітовані аж в 90-х роках за Незалежної України. Командир УПА – людина-легенда На допитах «енкаведисти» вимагали в арештованих назвати прізвища і псевда організаторів підпілля ОУН на теренах найближчих сіл. Однак, ні два Кулеби, ні Янчинський, ні Галай жодного разу не назвали прізвища одного з відомих підпільників Василя Івахіва. Вони могли і не знати про його перебування, не знати в лице, бо підпільники дотримувались високого рівня конспірації. Або дійсно, витерпівши тортури, не зізналися про нього. Втім, що саме в лютому 1941 року на Бережанщині, Рогатинщині, Перемишлянщині перебував один із лідерів ОУН говорять дослідники, історики та місцеві жителі. Тим більше, що через кілька місяців Івахів організовує військову школу недалеко від рідних йому сіл.
З моменту початку німецько-радянської війни, і коли військо “совітів, більшовиків” відступило з Галичини, Василь Івахів організував та очолив чи не найпершу підстаршинську школу у Поморянах на Золочівщині, в якій навчались військової справи 300 вояків-добровольців. Недовгою була їхня наука та військовий вишкіл, бо доля багатьох з них склалась трагічно. Німці через зраду польського посадника дізнались про існування школи і арештували курсантів з керівниками, і забрали до Тернополя, – розповідає Роман Лопушанський в дослідженні «Василь Івахів: Дорога до безсмертя». Лише завдяки активній допомозі Митрополита Андрея Шептицького частину курсантів та Івахова вдалося звільнити з тюремних казематів Тернополя і Львова. А це був чи не перший загін майбутньої УПА на Галичині. Постать Василя Івахіва потребує досконалого дослідження. Він у тіні засновників УПА. Відмовившись від створення власної сім’ї, оунівець повністю віддався українській ідеї – ідеї боротьби за Незалежність України з-під гніту окупантів. За історичними матеріалами, саме завдяки його перемовинам, дипломатичним здібностям були об’єднанні бойові підрозділи Клима Савури на Волині та Тараса Бульби-Бобрівця на Поліссі.
Адже тоді «УПА-Поліська Січ» під керівництвом Тараса «Бульби» неохоче визнавала провід ОУН. Зі спогадів тих подій, викладених у статті Р. Петренка «Командири Дмитро Клячківський і Василь Івахів», видання «КРАЄВИД», березень-квітень 2002 р. : «Спокійний, діловий з виразною військовою поставою з’єднав симпатії присутніх. Мені не відомо чи вже тоді, чи дещо згодом пор. Василь Івахів був призначений військовим референтом при проводі ОУН ПЗУЗ. У перших місяцях розбудови УПА на Волині він фактично виконував ролю шефа штабу к-ра Дмитра Клячківського (Клима Савура). Василь Івахів загинув 13 травня 1943 року поблизу с.
Чорниж, нині Маневицького району Волинської області. Потрапив у засідку німецьких підрозділів. 15 травня 1943 року, центральною вулицею села Бечаль на березі старовинної козацької річки Горинь, що на Костопільщині, багатотисячною людською рікою повільно рухалася жалобна процесія. Попереду за козацьким звичаєм в одностроях Української Повстанчої Армії три юнаки-повстанці вели за вуздечки трьох скакових коней. Відразу ж за ними, за численними хоругвами разом з церковним хором ішов священик місцевого храму Микола Теодорович, а далі в одностроях УПА крокувала сотня українських повстанців, чота з якої несла на своїх плечах три труни, вкритих жовто-блакитними стягами… Головне командування ховало трьох видатних командирів УПА, одних із перших, хто допомагав ОУН створювати на Волині легендарну Українську Повстанчу Армію.
У братській могилі на цвинтарі поховали підполковника Василя Івахіва на псевдо «Йосип Сонар», «Сом», поручника Юліана Ковальського, відомого на псевдо «Джин», та чотового Семена Снятецького на псевдо «Рулящий», – писав Сергій Кричильський в історичному нарисі «Люди з легенди». Є також слова пісні, де згадується сестра Василя Марійка. Вона прожила у тій хаті на хуторі Рівна біля Подусільної, де колись ріс юнак, який став лідером «армії без держави»: Не плач, сестричко, не журися, Поглянь у синю далечінь, Твій брат умер, та жити буде В піснях майбутніх поколінь.
