Як студенти без грошей і зв’язків організували в невеликому місті мистецький фестиваль і зробили його популярним, що таке Тернопіль і чому сюди їдуть музиканти й письменники, для чого формувати культурний простір і як він нас змінює, якою була б Україна, якби жив Бандера, і які забаганки у відомих – про все це і трохи більше в інтерв’ю із засновником фестивалю “Ї” Василем Томчишиним.
У Тернополі з 12 по 14 травня відбудеться ювілейний – 5-ий фестиваль “Ї”. А це означає, що можна буде спілкуватися “в коридорі” з живими класиками, почути, як улюблений автор читає свій новий твір, дискутувати про минуле й майбутнє, повернутися в сучасне з музикою найцікавіших українських гуртів і просто три дні провести в атмосфері європейської розкутості та відкритості.
Сьогодні фестиваль вважається одним із найкращих мистецьких заходів України, на нього приїжджають зірки вищої ліги літератури, музиканти й лектори. Саме “Ї” дав маленькому обласному центру велику ідею культурної місії. Більше того, завдяки йому самі тернополяни знову відкривають для себе своє місто.
“Хотілося побачити сучасних авторів. А вони всі збиралися в одному місці”
– Як так вийшло, що ви вирішили організувати літературний фестиваль у Тернополі?
– У 2012 році я поїхав до Львова на Форум видавців з моїм другом Ігорем Біликом. Ми були на “Ночі еротичної поезії”.
Просиділи до ранку, і наприкінці говорю йому: “Слухай, Ігорю, а чому ми їздимо до Львова, а в Тернополі нічого такого немає?”. Хотілося нової літератури, побачити сучасних авторів. А вони всі збиралися в одному місці. І тоді виникла ідея зробити щось таке в Тернополі. Форум був у вересні, а в грудні почали організовувати тут. Ми тоді думали, що робимо велике дійство, навіть назвали його фестивалем сучасної української літератури і музики. Тепер розуміємо, що це був далеко не фестиваль. Ми не до кінця орієнтувалися в сучасному літературному процесі й авторах, на яку цільову аудиторію розраховуємо. Програму писали за годину до відкриття. Нам було по 19 років, і ми не задумувалися над такими глобальними речами. Взялися і зробили.
– Де ви знаходили учасників? Хто взагалі погодився приїхати, не знаючи, що це за фестиваль?
– Ми розраховували на знайомих і знайомих знайомих. Я тоді навчався у Львівському університеті на журналістиці. Просив викладачів, аби допомогли. Долучився наш поет Юрій Матевощук – він нині програмний директор фестивалю. Ми не знали, як деякі автори, які погодилися приїхати, виглядають. Найперше – їх треба було привезти сюди й поселити. Підприємці дивилися великими круглими очима на те, що роблять діти. “У Тернополі? Таке?”. Але відгукувалися, щоб чимось допомогти фестивалю. А місто надало приміщення Українського дому “Перемога”, в якому і цього року проводимо фестиваль.
– Звідки виникла така ідея – назвати фестиваль однією літерою: “Ї”?
– У Львові є “Форум видавців”, у Чернівцях – “Meridian Czernowitz”. Нам потрібен був свій бренд. Якось я переглядав алфавіти слов’янських мов. У жодному не було літери “Ї”, окрім українського. Цю назву класно сприйняли в творчому середовищі. І на другому фестивалі вже почали звучати прізвища Жадана, Андруховича, Прохаська, Іздрика. Вони всі відкриті у спілкуванні й погоджувалися приїхати навіть за невеликі гонорари. Після другого фестивалю сформувалася і наша команда. До речі, цього року хочемо встановити пам’ятник “Ї”. Це буде величезна літера, яка буде підсвічуватися.
“Українці не готові платити за культуру”
– З якими труднощами ви зіткнулися? Важко провести в невеликому місті літературний фестиваль?
– Важко через те, що такі заходи дорогі, але українці не готові платити за культуру. За ніч “просадити” у клубі п’ятсот гривень – запросто. А віддати триста п’ятдесят за фестиваль – такою була середня ціна на квитки минулого року – дорого. Але ніхто не задумується, що вкладається в цей фестиваль. Кожен приходить, щоб відпочити, а відпочити мають і вуха, і очі. Потрібні кошти на оренду приміщення, гонорари, які почали рости. Спонсори не спішать, всі думають, якщо продають квитки, то заробляють на цьому. Насправді максимум, на що ми заробили – це пляшка вина і шоколадка у 2015 році. “Що там у нас лишилося? 600 гривень. Ну давайте купимо хорошого вина, шоколад і подумаємо, що робити далі”. Ми розуміємо, що не заробимо на ньому, це хобі, яким усі горять. До речі, цього року тернополяни підтримали фестиваль у конкурсі громадських проектів. Ми виграли 99 тисяч на музичне обладнання, поліграфію та проживання учасників. Це допомогло нам зробити трошки дешевшими квитки. Зараз їх можна придбати за 200 гривень.
– У нас не так уже й багато якісних подій. Особливо – культурних. Люди проводять час у торгово-розважальних центрах, на площі або в парку. Наскільки такий фестиваль може змінити і саме місто?
– Цьогорічне гасло “Ї” – культурна ідентифікація. Символом є відбиток людського пальця. Ця ідея виникла після дискусії в соцмережі про те, що таке культура, чому мистецькі фестивалі потрібні й скільки у культурний розвиток вкладають, наприклад, ті самі поляки. У них держава фінансує літературні резиденції, оплачує проживання і гонорари письменникам, організовує мистецькі фестивалі, на які запрошують учасників з інших країн, щоб знайомитися з польською культурою. Ми відкриваємо кордони для України, і світ відкриває кордони для нас. Але що ми покажемо світові? Аби презентувати себе, треба формувати у першу чергу молодь. Адже саме молоді люди будуть їхати в світ і розказувати, яка в нас країна, якою є українська культура. Якщо не робити цього, то за чим впізнаватимуть Україну? За революцією? А ще за чим? За війною? Ми маємо формувати багаж того, чим потім будемо гордитися, бо в нас є все для цього. За час фестивалю в Тернополі почали виникати літературні студії, молодь почала активізувати сама себе. Виявилося, що в людей є попит на такі заходи. До нас багато їдуть з інших міст. Лише сорок відсотків відвідувачів фестивалю – жителі Тернополя. З Києва багато приїжджають, зі Львова, Одеси, Дніпра. Кожен гість фестивалю купує не лише квиток, а й каву. Він говорить про місто в соціальних мережах, снідає, обідає, вечеряє в кафе – і місто розвивається.
Іздрик, Забужко, Андрухович, Винничук, Скрипін…
– Розкажіть про цьогорічний “Ї”: хто, що і де?
– Буде кілька сцен фестивалю – літературна, музична, лекційна зона і кіносцена. Якщо говорити про оголошених учасників, на музичній сцені в нас будуть такі виконавці та гурти, як “Один в каное”, “Кімната Гретхен”, “Лінія Маннергейма” – новий проект Сергія Жадана, “Drumтиатр” Юрка Іздрика, “Epolets” і “Рэспубліка Паліна” з Білорусі. На літературній сцені буде також Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Леся Мудрак, Павло Коробчук, брати Капранови, Максим Кідрук, Юрій Винничук, Юрко Іздрик. Віталій Рожко з Білорусі, Вікторія Дикобраз, Оксана Забужко, Богдан-Олег Горобчук, Марк Лівін, Катерина Бабкіна, Андрій Бондар, Маріяна Кіяновська, Богдан Логвиненко, Маркіян Камиш. Чекаємо нашого земляка Василя Махна, який вже багато років живе у Нью-Йорку. Презентації деяких авторів будуть сюрпризом і для нас самих. Олександр Ірванець презентуватиме свій новий роман, у якому дає альтернативне бачення, якою була б історія України, якби жили певні ключові особистості, наприклад, Степан Бандера. Цього року ми значну увагу приділяємо українському кінематографу. Будемо презентувати три стрічки: “Гніздо горлиці”, “Моя бабуся Фані Каплан” і “Led Show Metanoia”. На лекційній сцені чекаємо Мар’яну Савку та Романа Скрипіна. Але це ще не всі учасники. Заходи починатимуться о 15-ій і триватимуть до ранку.
– Назвіть дві головні причини, чому варто відвідати фестиваль?
– По-перше, я не знаю, де можна купити такі дешеві квитки на всі дні фестивалю. На три дні цілодобової зустрічі з ключовими людьми культурно-мистецького процесу України. І головна причина – якщо ви любите українську культуру, якщо вам цікаві література й музика, то ви вже маєте збиратися до Тернополя.
Джерело.
