Реставратори кладовищ переконані, що на єврейському цвинтарі Кременці похований святий. Якщо ESJF (орагнізація, яка фінансує реставрації поховань) вдасться це довести, тут буде друга Умань, пише L’Officiel Online.
А це значить, що в Кременець приїжджатимуть єврейські громади для паломництва і це буде позитивно впливати на міський бюджет.
У 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб, а це 37% населення. Зрозуміло, євреї відігравали важливу роль в економіці міста, зокрема в паперовій промисловості. У 1910 р в Кременці були талмуд-тора, початкове єврейське чоловіче училище з ремісничим класом і приватне жіноче училище.
У 1939 році в місті встановилася радянська влада і єврейська культурна діяльність була заборонена. До червня 1941 р єврейське населення Кременця зросла на чотири тисячі осіб за рахунок біженців з окупованої Німеччиною Польщі. Повернулися з евакуації і демобілізовані з Радянської Армії євреї незабаром після закінчення війни виїхали до Польщі, а звідти – в Ізраїль та інші країни світу.
Як виглядає єврейське кладовище в Кременці продемонструвала реставратор Христина, яка працює в ініціативі збереження єврейських кладовищ в Європі. Щоб зрозуміти, як виглядає один з її робочих днів, редактор L’Officiel Online вирушила в місто Кременець, щоб побачити єврейське кладовище, яке підлягає реставрації
Ініціатива збереження єврейських кладовищ в Європі ESJF розпочала роботу як неприбуткова організація, заснована в Німеччині на початку 2015 року. Її головною метою було забезпечити охорону і збереження єврейських поховань на всьому європейському континенті шляхом уточнення меж кладовищ і зведення навколо них захисних огороджень з воротами.
Дорога з Києва до Кременця на машині займає 5 годин. На початку подорожі Христина відверто розповіла про себе: «Для початку давайте внесемо ясність: я не єврейка. Потрапила в організацію ESJF, як це найчастіше буває, абсолютно випадково. Ось уже 2 роки працюю не через релігійні міркувань, а скоріше як охоронець історії. Насправді я відмінний менеджер – напевно, тому, що частіше за все мої клієнти мертві».
«Дуже шкодую, що у мене немає Google-окулярів і я не можу записувати на відео реакцію людей, яким я говорю про свою роботу, – продовжила Христина. – Спочатку всі думають, що я просто ас в чорному гуморі, і чомусь не вірять мені. Потім я починаю пояснювати: мовляв, реставрую кладовища, зберігаю історію, мені за це платять, – як раз під час цього люди перестають сміятися і знову запитують: «Ні, ну ти серйозно?». Існує думка, що подібна професія підходить тільки готессам або юдеям – але не 24-річні неєврейці, далекій від похмурих субкультур»..
Джерело.
