Головний тренер збірної України Андрій Шевченко не перестає дивувати своїми кадровими рішеннями – на цей раз він викликав на збір правого захисника полтавської Ворскли Ігоря Пердута. Футболіст родом з Тернопільщини вперше в кар’єрі отримав виклик до національної збірної України.
Прокоментувати цю подію ми попросили самого потенційного дебютанта головної команди країни – 26-річного вихованця тернопільського футболу.
«Побачив список – і згадав Фоменко»
– Ігор, яким було твоє перше почуття, коли ти дізнався, що поїдеш в збірну?
– Звичайно, це була величезна радість. Яке ще почуття могло бути? Втім, це був розширений список, тому емоції носили, скажімо так, поступовий характер. Спочатку я був в резерві, потім мені зателефонував адміністратор збірної, щоб дізнатися номер і серію паспорта, потім один, який спілкується з Андрієм Шевченком, натякнув, а вже в п’ятницю вранці все це склалося в один пазл.
– Розумієш, що це аванс?
– Звичайно. Я до останнього якось і не вірив, що все-таки поїду в збірну. Справа в тому, що пару років тому я вже був в розширеному списку Михайла Фоменка.
За мною тоді рік стежили, але так і не викликали.
Для мене це саме по собі вже велика подія – потрапити в одну команду з кращими гравцями країни, потренуватися з ними. Звичайно, спробую там закріпитися.
– З кимось із збірної особисто знайомий?
– Тільки з Колею Матвієнко – моїм одноклубником з Ворскли. Втім, проти багатьох грав, на полі перетиналися.
– Проти кого найчастіше?
– Проти Андрія Ярмоленко і Євгена Коноплянки.
– Хто з них незручніший?
– Обоє. У Коноплянки відмінна швидкість – якщо даси йому розігнатися, наздогнати буде складно. Ярмоленко завжди дивує своєю технікою, не знаєш, чого від нього чекати. Не дарма він в Боруссії заграв з першого матчу.
«Пісні, танці – це не моє»
– Ти в караоке часто буваєш?
– Ні, це не моє. Чи Не вмію співати. Голосу немає.
– Тепер доведеться…
– Так, я знаю, що в збірній є така традиція – новачки повинні виконати якусь пісню. Зізнаюся, сподіваюся, що цю традицію поміняють (посміхається). Інакше буде ганьба.
– Тоді, може, пустишся в танок?
– Ще гірше. Тоді вже краще заспівати.
– Що саме?
– Думаю, що “Червона рута” буде в самий раз.
– З піснями розібралися, тепер питання по грі. Важко буде перебудовуватися з футболу у виконанні “Ворскли” на тактику збірної?
– Постараюся зрозуміти нові вимоги як можна швидше. Але я не можу сказати, що в клубі ми граємо виключно за допомогою довгих передач. Раніше таке було, не сперечаюся, але зараз команда намагається перебудовуватися.
«Батько сказав:«Ніколи не будь піжоном»
– Ти з дитинства – правий захисник?
– Ні, починав взагалі нападаючим. Потім був правим хавом, а вже в дублі Ворскли мене поставили в оборону.
– Спортивні гени у тебе є?
– Так, батько трохи грав в футбол. На аматорському рівні, але пара офіційних матчів у нього є і в професійних турнірах. У складі аматорської “Ниви” з мого рідного міста Теребовля тато грав в Кубку України.
– Виходить, він твій перший наставник?
– Можна сказати і так. Поки я не пішов у футбольну школу, мене тренував тато. Потім він весь час підказував, робив зауваження, сварив. Я ображався, але зараз розумію, наскільки важливими були його поради. Велике йому за них спасибі.
– Головний урок від батька – яким він був?
– Це стосувалося не стільки футболу, скільки загальних життєвих правил. Назавжди запам’ятав: «Синку, ніколи не будь піжоном – ні на полі, ні в житті».
– Перші бутси пам’ятаєш?
– Так. Так як я жив у футбольній родині, то з взуттям проблем у мене ніколи не було. Але вперше справжні нові бутси мені подарували на день народження. Чорні з жовтою вставкою.
– На першу зарплату від футболу як погуляв?
– Витрачав її на проїзд. Ми коли на область дублем грали, нам за матч, здається, по десятці платили. Був гордий, що не доводиться просити у батьків. Коли в Тернополі перший контракт підписав, відразу купив татові в машину колонки. Я тоді якраз сам на права здав, і він мені давав кататися. Так що і йому добре, і мені з музикою було приємно по місту їздити (посміхається).
«Павлов випустив на заміну і поїхав до Маріуполя»
– А як тебе занесло в Полтаву?
– Друг мого батька грав разом з Сергієм Свистуном, який тренував молодіжний склад Ворскли. Ось він мене разом з одним тернопільським агентом і рекомендував. Я приїхав на перегляд – зима, фізика, футболу мало. Навіть не знав, як себе проявити. Подзвонив батькові, кажу: «Збираю речі», – а на наступний день мені сказали, що я їду з командою на збори до Туреччини. Раніше дублерів Ворскли часто возили з першим складом.
– Тести теж бігали по повній програмі?
– А як же! Сам Микола Павлов приходив і дивився, як ми здаємо нормативи. Наукова група все фіксувала, потім порівнювала. Спробуй наступного разу не додати. Всі наші дані, в тому числі і по іграх, вранці були у головного тренера на столі. Як і зараз…
Молодь часто залучали до тренувань з основою. Пам’ятаю, приїжджаєш на базу, а там вся стіна завішана показниками. Дивишся свої дані по останнього матчу, порівнюєш з основою, розумієш, до чого треба прагнути.
– В УПЛ ти дебютував, здається, ще при Павлові. Так?
– Так, це був останній тур сезону-2011/2012. Ми приймали Металіст, і тренер випустив мене на заміну. Я хоч і проходив постійно збори з основою, тільки тоді зрозумів: «Все, ось тепер я точно в обоймі». Але треба ж, через якийсь час стало відомо, що наш наставник йде в Іллічівець.
– Все довелося починати з чистого аркуша?
– По суті, так. У Ворсклу прийшов Вадим Євтушенко, він мене в основі не бачив, і до мене підійшов Сергій Свистун. Каже: «Їдь краще, Ігор, в оренду в Оболонь, тебе там хочуть бачити. Дубль – це одне, а перша ліга – зовсім інше». Ось так я на півроку перебрався в столицю, і це був хороший досвід.
– Коли Свистун прийняв “Ворсклу”, тебе відразу повернули?
– Так, він в мене відразу повірив. Цей тренер дав мені багато в професійному футболі, і я йому завжди буду вдячний.
«Час такий – не знаєш, що буде завтра»
– З нинішнім наставником полтавської команди вже обговорювали тему твого виклику в збірну?
– Звичайно. Василь Сачко одним з перших мене привітав, побажав удачі. Думаю, весь клуб буде тримати за мене кулаки, і я не маю права нікого підвести.
– Міжнародний досвід у тебе невеликий, але пам’ятний. Правда?
– Правда-то воно правда, але пам’ять – так собі. Матчі проти словацької Жиліни і хорватської Локомотиви стали для нас великим розчаруванням. Сподіваюся, у Ворскли ще буде можливість зіграти в Лізі Європи і реабілітуватися в очах уболівальників.
– Хочете туди потрапити з третього місця?
– Звичайно, хочемо, але так далеко ми не заглядаємо. У чемпіонаті зіграно тільки 10 турів, зараз час такий – не знаєш, що буде завтра. Так що давай для початку ми зробимо те, чого не змогли зробити в минулому сезоні, – потрапимо в першу шістку…
Джерело.
