…Сиджу якось на загаті й бачу, як біжать люди на сусідню вулицю. Побігла і я. Бачу: на околоті зі соломи лежить дівчина — 15-річна Марія. А біля неї заламує руки й лементує стара мати. Всі ж довкола дивуються, як дівчина могла впасти в криницю. Не інакше як хтось їй допоміг утопитися.
Але хто?
З’ясувалося, Марія пропала кілька днів тому. Пішла до клубу на танці й не повернулася. Шукали її батьки скрізь аж три дні, а на четвертий її сестра, набираючи в криниці воду, помітила на цебринах торочку від свого шалика, якого дала сестрі, коли та йшла на танці. Сказала про це чоловікові. Він запустив до криниці гака — і витягнув тіло.
Вона лежала на соломі… Така гарна. Така чиста, як дитина. А люди довкола плакали. Потім почали шукати, хто втопив дівчину. Знайшлися свідки, котрі бачили, що вона поверталася з клубу додому із сусідським хлопцем, старшим від неї. Не боялася його, бо добре знала, довіряла. Та сусід її згвалтував. Коли дівчина зомліла — злякався і кинув непритомну в криницю.
Пізніше поліція його забрала. Уже не пригадую, скільки років німці йому дали. Пам’ятаю тільки, що судили біля тієї ж криниці привселюдно. Потім вели селом у кайданах. І на руках, і на ногах висіли важкі ланцюги, ледве ноги волочив. Але недовго йому довелося сидіти у в’язниці — прийшли москалі й усіх в’язнів звільнили.
Повернувся він додому, але жити в селі не міг. Мама і сестра покійної Марусі кричали й проклинали його, як тільки бачили десь на вулиці. Потім казали, що він виїхав до іншої області, там одружився, але його жінку вбило струмом. Так Господь покарав чоловіка за вбивство молодої невинної дівчини.
А смерть Марії так вразила село, що місцеві хлопці навіть написали про неї пісню…
